Наукові записки. Серія: Право

СИСТЕМА ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ НЕЗАКОННОМУ ОБІГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБІВ В УКРАЇНІ: АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Олег Гарійович Предместніков, Світлана Вікторівна Скребовська — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена аналізу ефективності системи запобігання та протидії незаконному обігу наркотичних засобів в Україні. У роботі розглядається законодавча база, інституційна структура та механізми дії цієї системи.

Для визначення ефективності системи запобігання та протидії незаконному обігу наркотичних засобів автори аналізують різні підходи, такі як: кількісний, якісний та комплексний. У кожного з них є свої переваги та недоліки і важливо враховувати їх, однак, окрім цього, потрібно зважувати на такі показники як: здоров'я населення, рівень злочинності, пов'язаної з наркотиками, кількість затриманих та засуджених за такі злочини, рівень споживання наркотиків в різних категоріях населення, рівень витрат на систему запобігання та протидії незаконному обігу наркотичних засобів.

На думку авторів, ефективними методом та стратегією боротьби з наркозалежними є комплексна робота, це і покращення системи моніторингу стану поширення наркоманії серед населення, удосконалення механізмів запобігання розповсюдження наркотичних засобів через мережу інтернет, підвищення ефективності контролю речовин, що потрапляють на територію країни, так і поширення здорового способу життя.

У статті автори аналізують ситуацію в країні за останні роки та наводять статистичні дані, що демонструють стан проблеми з наркотиками в Україні. Висвітлюють основні проблеми, з якими зіткнулася система запобігання та протидії незаконному обігу наркотиків, а також пропонують кілька перспективних напрямків розвитку системи у майбутньому, таких як: штучний інтелект, машинне навчання, блокчейн для поліпшення ефективності контролю над наркотиками. Важливим напрямком дослідження є аналіз досвіду інших країн в галузі боротьби з наркоманією та вивчення можливості застосування цього досвіду в Україні.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФОНОВИХ ЯВИЩ У МІСЦЯХ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Юрій Анатолійович Кричун — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена кримінологічній характеристиці фонових явищ у місцях позбавлення волі. Розглянуто поняття та різновиди фонових явищ злочинності. Охарактеризовано фонові явища, які становлять найбільшу загрозу дестабілізації обстановки в умовах позбавлення волі: алкоголізм, наркоманія, чифіризм, токсикоманія, психологічні вади засуджених осіб, їх агресивні та ауто агресивні дії, прояви кримінальної субкультури.

Акцентовано особливу увагу на проблемі вживання наркотиків у місцях позбавлення волі та визначено деякі її аспекти, до яких віднесено: передачу наркотиків у місця позбавлення волі, залежність та відмова від наркотиків, зростання випадків насильства та конфліктів та погіршення стану здоров'я. Запропоновано шляхи запобігання потрапляння наркотиків у місця позбавлення волі.

Зазначено про таке фонове явище у місцях позбавлення волі як чифіризм та звернуто увагу на складність у його запобіганні. Визначено, що єдиним запобіжним заходом може бути лише інформаційно-роз’яснювальна робота, яка пояснює шкідливість для здоров’я вживання надмірної кількості надміцного чаю.

Наголошено, що найбільше увагу науковців привертає таке фонове явище як суїцид. Зауважено, що схильність до суїцидальних дій має бути об’єктом підвищеної уваги в установах позбавлення волі, а профілактика та попередження самогубств – пріоритетним напрямом у діяльності персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України. Запропоновано перелік заходів для зниження ризику самогубств серед засуджених у місцях позбавлення волі.

Привернуто увагу до такого фонового явища як кримінальна субкультура. Розкрито соціальну небезпеку цієї субкультури та запропоновано шляхи його запобігання.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЕДИКО-БІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЕМБРІОНІВ ЛЮДИНИ

Надія Богданівна Москалюк — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Дослідження присвячене міжнародно-правовому регулюванню медико-біологічних досліджень ембріонів людини. Мета роботи полягає у комплексному аналізі правових аспектів таких досліджень, з особливою увагою до етичних, юридичних та соціальних викликів, які вони породжують. У дослідженні використано методи порівняльного правознавства та аналітичний метод для аналізу міжнародних угод і національних правових підходів. Актуальність дослідження зумовлена швидким розвитком біотехнологій, які потребують термінового правового регулювання. Наукова новизна полягає в системному підході до аналізу міжнародних правових актів, що регулюють біомедичні дослідження ембріонів, з акцентом на етичні питання та розробку пропозицій для вдосконалення регулювання. У результаті дослідження проведено комплексний огляд міжнародних угод та конвенцій, що регулюють медико-біологічні дослідження ембріонів людини. Виявлено національні правові моделі, що використовуються в різних країнах, а також визначено ключові етичні та правові виклики в цій сфері. Дослідження має значення для міжнародного правознавства, біоетики та медичного права. Результати можуть бути використані для вдосконалення міжнародних правових актів, що регулюють медико-біологічні дослідження, а також для формування етичних стандартів у цій галузі. Дослідження виявило наявні проблеми у правовому регулюванні медико-біологічних досліджень ембріонів людини та запропонувало шляхи їх вдосконалення на міжнародному рівні. Розроблені пропозиції можуть слугувати основою для подальших переговорів між країнами та міжнародними організаціями, спрямованих на забезпечення балансу між науковим прогресом та етичними нормами.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ НГУ В ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ: МЕХАНІЗМИ ТА ЗАВДАННЯ

Юрій Віталійович Гаруст, Мирослав Володимирович Грицик — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Стаття досліджує важливі аспекти діяльності Національної гвардії України в умовах збройного конфлікту з Російською Федерацією, який триває з 2014 року. Порушення територіальної цілісності України у 2014 році привело до значних змін у підході влади до Національної гвардії України. Це призвело до перегляду статусу цього військового формування з правоохоронними функціями, яке раніше базувалося на Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України. Починаючи з 13 березня 2014 року, Національна гвардія почала свою діяльність під новим статусом, залучаючи до своїх рядів додаткові військові кадри на добровільних засадах.

У статті розглядаються організаційні засади залучення Національної гвардії України до ведення бойових дій, включаючи її роль у забезпеченні безпеки та захисті національних інтересів. Автор аналізує механізми функціонування Національної гвардії України в умовах бойових дій, звертаючи увагу на важливість цього військового формування для забезпечення стабільності та безпеки на території України. Досліджуються завдання, що виконуються частинами та підрозділами Національної гвардії України в зоні активних воєнних дій, включаючи розвідку, охорону об'єктів та боротьбу з противником на фронті.

Стаття розглядає проблеми та виклики, що виникають при організації та координації дій Національної гвардії України у воєнних умовах і надає рекомендації з удосконалення системи забезпечення національної безпеки. В період воєнного стану, коли збільшується кількість злочинів та адміністративних порушень, надзвичайно важливим стає забезпечення законності й правопорядку у Національній гвардії України та інших військових формуваннях. Тому пропозиція щодо вдосконалення організаційного забезпечення Національної гвардії України є актуальною. Для цього рекомендується розглянути такі заходи, як оптимізація організаційної структури, перегляд фінансового забезпечення та впровадження нових програм підвищення кваліфікації, та надання допомоги для військовослужбовців, особливо під виконання завдань в зоні бойових дій за міжнародними стандартами.

Підсумовуючи, стаття стверджує важливість Національної гвардії України як ключового фактору у забезпеченні безпеки та стабільності України у складних умовах військового конфлікту з Російською Федерацією, а також необхідність подальшого розвитку та удосконалення цього військового формування.

ЗАГАЛЬНІ ТА СПЕЦІАЛЬНІ ПІДСТАВИ КЛАСИФІКАЦІЇ ПРЕЮДИЦІЙ

Інна Павлівна Зеленко — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті продемонстровано, що підстави класифікації преюдицій можна поділити на загальні, тобто ті, на основі яких можна класифікувати багато юридичних явищ, та спеціальні, які характерні для класифікації преюдиці як юридичного явища. Висвітлено, що до загальних підстав класифікації преюдицій можна віднести: сферу дії у системі права, галузь права, функції права, обов’язковість, місце у правовому регулюванні. Зазначено, що до спеціальних критеріїв розподілу преюдиції на види належать предмет правового регулювання, вид вироку суду, зміст, можливість учасників процесу оспорювати преюдицію. Розглянуто , що преюдиції можна класифікувати в залежності від сфери дії у системі права на загальну, галузеву й міжгалузеву. Розкрито, що преюдиції за місцем у механізмі правового регулювання можна поділити на матеріально-правові та процесуально-правові. Висвітлено, що в залежності від юридичних наслідків преюдиції класифікують на імперативні та консультативні. З’ясовано, що преюдиції можна поділити в залежності від галузі права на цивільно-правові, господарсько-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові. Продемонстровано, що в залежності від функцій права виділяють преюдиції, що реалізують регулятивну функцію права, та преюдиції, що реалізують охоронну функцію права. Розкрито, що залежно від предмета правового регулювання можна виділити правову преюдицію та казуальну преюдицію. Схарактеризовано, що правова преюдиція розповсюджує свою дію на широке коло суспільних відносин, а казуальна преюдиція обмежує свою дію певними відносинами. Розглянуто, що преюдиції можна класифікувати в залежності від вироку суду на обвинувальну й виправдувальну. Зазначено, що обвинувальна преюдиція забезпечує здійснення функції юридичної відповідальності – покарання правопорушника. Продемонстровано, що зміст є підставою розподілу на преюдицію юридичних фактів й преюдицію правовідносин. Розкрито, що в залежності від можливості учасників процесу оспорювати преюдицію можна вирізнити взаємну і невзаємну преюдицію.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Олександр Петрович Котляренко, В’ячеслав Вікторович Cивак — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

В даній статті проведено аналіз основних функцій Військової служби правопорядку у Збройних Силах України в умовах воєнного стану. Соціальна природа Військової служби правопорядку, її функціонування в Збройних силах України та досягнення суспільно корисних цілей дає змогу висунути декілька тез, які впливають на визначення та характеристику її функцій.

Наголошено, що нові завдання і зміни, що відбуваються в українському суспільстві, призводять до перегляду і уточнення понятійного апарату інституту правоохоронної діяльності, який традиційно використовується в теоретичних дослідженнях правоохоронної тематики. Узагальнено, командири військових частин і з’єднань, навіть за допомогою і при підтримці військової прокуратури, мають труднощі із забезпеченням законності і підтримання правопорядку у військових підрозділах, що обумовлено проявами взаємозв’язку процесів, які мають місце у військових частинах із навколишньою дійсністю, із соціальною системою в цілому, яка є не тільки їх джерелом, а й сама переживає наслідки трансформаційного впливу.

Встановлено соціальну природу функціонування в суспільстві Військової служби правопорядку та досягнення нею суспільно корисних цілей, ознаки функціонального призначення Військової служби правопорядку. Використовуючи напрацювання юридичної науки щодо функціонування різноманітних правових явищ, запропоновано ознаки, характерні для функцій Військової служби правопорядку.

Зроблено висновок, що функцій Військової служби правопорядку, є стабільними, однак відносно ізольованими, обумовленими цілями і завданнями суспільства та сфери діяльності правоохоронних органів, є самостійними напрямами впливу правоохоронної системи на суспільні відносини, реалізація яких забезпечена примусовою силою держави, що розкриває їх природу і призначення.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СТАТУСУ СЛУЖБОВИХ ОСІБ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Володимир Миколайович Супрун, Дмитро Володимирович Хитровський — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Трансформація статусу службових осіб в Україні на сучасному етапі – це один із аспектів складного комплексу процесів, які відбуваються у суспільстві світу та України, під впливом суспільно-політичних, правових, технологічних змін.

В умовах воєнного стану та післявоєнній розбудові України, одним із напрямів розвитку та удосконалення системи державного управління та місцевого самоврядування стане формування дієвих та компетентних органів влади, підготовка висококваліфікованих працівників для них. Удосконалення системи підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів є, на нашу думку, одним із пріоритетних для національних закладів вищої освіти. Важливим підґрунтям повоєнного відновлення в нашій державі має стати належне врегулювання правового статусу органів влади та управління, а також їх службових осіб.

Метою при написанні статті є формування розуміння сучасних напрямків розвитку інституту «службової особи» у національній системі права та державного управління. Нажаль, обсяг дослідження не дає змоги охопити всі категорії службових осіб, тому вбачаємо за доцільне більш предметно проаналізувати трансформація статусу службових осіб саме в рамках правоохоронної системи, з акцентом на Національну поліцію. Аналізуючи трансформаційні зміни у правовому статусі службових осіб органів місцевого самоврядування, акцентовано увагу на новій редакції Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 02.05.2023 (набуде чинності у повному обсязі після закінчення режиму воєнного стану в Україні), оскільки його нормами буде визначатися статус службових та посадових осіб органів місцевого самоврядування у повоєнний період.

Окремо актуалізовано трансформація змісту поняття «зміну істотних умов державної служби» в умовах повномасштабної війни розв’язаної росією проти нашої держави, та необхідністю врегулювання правового статусу значного кола службових осіб, які були змушені зазнати цих змін.

ФЕМІНІТИВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Валерія Григорівна Долгоєр — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто еволюцію використання фемінітивів в українському законодавстві як важливого інструменту гендерної рівності та мовної інклюзії. Особливу увагу приділено змінам, що відбулися після ухвалення нової редакції Українського правопису (2019) та оновлення Класифікатора професій, які створили умови для поширення жіночих форм професійних назв. Відзначено, що такі ініціативи відображають прагнення українського суспільства та держави до гармонізації мовних норм із сучасними соціальними реаліями та європейськими гендерними стандартами.

Аналізується роль фемінітивів у модернізації юридичного дискурсу та адаптації мови законодавчих текстів до потреб гендерної чутливості. Визначено основні переваги використання фемінітивів у правовій сфері, зокрема їх вплив на соціальну рівність, видимість жінок у професійній діяльності та подолання стереотипів у правовому середовищі. Поряд із цим, авторка акцентує увагу на викликах, зокрема критиці щодо ускладнення тексту та збереженні традиційного формалізму офіційної мови.

Значну увагу приділено міжнародному досвіду країн Європейського Союзу, де гендерно чутлива мова визнана важливим аспектом соціальної політики. Український досвід порівнюється із практиками інших країн, що дозволяє визначити перспективи подальшої інтеграції фемінітивів у національну правову систему. Це включає розробку методологічних рекомендацій для адаптації нормативно-правових актів і просвітницькі ініціативи.

Стаття підкреслює необхідність комплексного підходу до інтеграції фемінітивів у правовий дискурс. Упровадження гендерно чутливої мови в законодавстві не лише забезпечує соціальну рівність, а й сприяє модернізації української правової системи відповідно до міжнародних стандартів. Такий підхід сприятиме ефективному вирішенню проблем гендерної асиметрії та зміцненню демократичних цінностей в українському суспільстві.

ТЕОРЕТИЧНЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ У ПРАВОЗАСТОСОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Андрій Сергійович Глазков — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена проблемним питанням, що виникають в процесі використання міжнародного досвіду у правозастосовній діяльності. Визначено проблему в класичних підходах імплементації міжнародних стандартів та принципів в умовах повоєнного правозастосування. Проаналізовано проблеми застосування міжнародного досвіду із боротьби з корупцією та формування стандартів громадянського суспільства. Визначено, що для пострадянських країн, до яких відноситься й Україна, не можна пристосувати наявні світові та європейські тенденції з їх різноплановими стандартами та ознаками. Надано ключові ознаки наявних тенденцій розвитку інститутів громадянського суспільства, та проаналізовано які із них є притаманними та не типовими для нашого суспільства. Визначено етапи становлення та розвитку вітчизняного законодавства про міжнародно-правові договори та міжнародні акти. Зроблено висновок про необхідність постійного дослідження міжнародного досвіду, що пов’язується із перманентним розвитком країн – партнерів у боротьбі із агресором. Відповідно, в контексті його правозастосування в формі імплементації та трансформації кращих практик наша країна в перспективі претендує на розширення публічного управління, лібералізацію державної влади, посилення ролі муніципальних реформованих утворень, розвиток інститутів громадянського суспільства. З’ясовано та запропоновано основні акценти уваги у дослідженнях кращих практик, які варто впроваджувати в національне законодавство. Зроблено висновки, що для України не існує універсальної моделі, яку потрібно використовувати на шляху до формування стабільного та демократичного суспільства с стабільним та дієвим законодавством, ефективним публічним управлінням, розвиненою моделлю громадянського суспільства, високим рівнем правової культури громадян, ефективними Збройними силами України.

ОСОБЛИВОСТІ ПОВНОВАЖЕНЬ ПАРЛАМЕНТІВ ФРАНЦІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ

Кирило Олександрович Турчинов — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано важливі аспекти повноважень парламентів Франції та Німеччини, у тому числі надзвичайних повноважень, якими наділяються парламенти даних країн в умовах введення надзвичайного стану. Підкреслено, що, хоча надзвичайні повноваження можуть бути потрібними для швидкого реагування на виклики та загрози, пов’язані із надзвичайним станом, їх реалізація повинна бути ретельно врегульована, щоб уникнути зловживань владою та порушення демократичних принципів управління державою. У дослідженні акцентовано увагу на тому, що парламент у демократичних країнах виконує важливу роль у контролі за виконавчою владою, навіть у надзвичайних ситуаціях, оскільки саме це забезпечує необхідну перевірку та баланс у владі. Крім того, проведений аналіз конституційних положень у Франції та Німеччині показує схожі та відмінні риси в моделі управління надзвичайними ситуаціями. У Німеччині, наприклад, парламент має більше повноважень у процесі оголошення надзвичайного стану, що дозволяє забезпечити більш високий рівень демократичного контролю. Для України німецький досвід має особливе значення, оскільки демонструє прозорість та деталізацію у визначенні повноважень органів влади в умовах надзвичайних ситуацій, що може допомогти забезпечити дотримання конституційних принципів навіть у умовах війни.

ЕЛЕКТРОННА ДЕМОКРАТІЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Катерина Євгенівна Трошкіна — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті аналізується стан впровадження найпоширеніших інструментів електронної демократії в Україні. Розглядається сутність поняття електронна демократія як сучасної форми демократії. Визначено, що вказана форма демократії сприяє активній участі громадян у процесах розробки та прийняття державних рішень, підвищує прозорість та рівень довіри до органів державної влади завдяки інтеграції новітніх інформаційно-комунікаційних технологій у систему публічного управління. Підкреслюється, що система електронної демократії ґрунтується на залученні громадськості до управлінських процесів на місцевому, регіональному та загальнонаціональному рівнях.

Також досліджено нормативно-правові акти, які регулюють впровадження і функціонування інструментів електронної демократії в Україні. Автор вказує, що чинна законодавча база є недостатньо ефективною для повноцінного забезпечення функціонування електронної демократії в країні та потребує суттєвого вдосконалення з огляду на швидкість розвитку інформаційно-комунікативних технологій.

Автор прийшла до висновку, що електронна демократія відкриває значні можливості для оновлення українського суспільства та активнішого залучення громадян до політичного життя. Проте, щоб цей напрям розвивався успішно, необхідно подолати низку викликів, таких як підвищення рівня цифрової грамотності серед населення, забезпечення захисту кіберпростору, формування відповідної нормативно-правової бази та впровадження електронної демократії в усі ключові сфери суспільного життя.

СТАНОВЛЕННЯ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ

Євгеній Володимирович Цехмістер — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Якщо сконцентруватися на вивченні історико-правових аспектів трансформації змісту таких понять та інститутів як «вибори» й «виборча система», то слід зазначити, що це один із найдавніших форм притаманних людству у питаннях формування органів влади та управління. Свідченням цього може слугувати період «військової демократії», який проходили майже всі спільноти людей на стадії розпаду родоплемінного ладу. Логічним було б вважати, що перші державні утворення на території України також проходили відповідні стадії свого розвитку. З точки зори аналізу держав (державних утворень) за їх формою правління на теренах України, виокремлено держави з республіканськими формами правління та особливості їх виборчих систем.

Попередні історичні періоди характеризувалися значними зрушеннями у багатьох сферах, боротьба за права людини, становлення сучасного розуміння правового статусу особи, боротьба за рівні виборчі права чоловіків та жінок – це стало однією із визначальних характеристик століття, що минуло. А розпад колоніальних імперій у ХХ столітті, збільшення кількості демократичних держав, глобалізація виборчого процесу, вплинуло на остаточне становлення виборчих систем, як інститутів, як механізму формування органів влади та управління на міжнародному та національному рівнях. Втім, тенденції ХХІ сторіччя продемонстрували, що виборчий процес та й інститут виборів продовжують розвиватися, що є наслідком глобалізаційних та науково-технічних процесів.

Вагомим аспектом стало закріплення на рівні міжнародних та національних стандартів основних засад виборчого процесу та типових моделей їх реалізації.

Актуальність дослідження історико-правових аспектів розвитку виборчої системи на теренах України зберігається і дотепер. Юридична наука та практика продовжують активно вдосконалювати виборче право, виборчу систему, механізми реалізації інституту виборів. Аналіз історичних аспектів становлення виборчої системи в Україні дасть змогу на більш загальному рівні усвідомити особливості виборчих систем, що існували в Україні та спрогнозувати шляхи їх подальших трансформацій, пошук оптимальної моделі виборчої системи в країні.

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ПРОЄКТІВ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Владислав Іванович Теремецький, Віктор Миколайович Довгань — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

В умовах значних наслідків російсько-української війни актуалізується питання законодавчого впровадження надійних механізмів фінансування проєктів відбудови України. З огляду на це, дослідження та оцінка актів правового регулювання у системі господарсько-правових засобів забезпечення фінансування таких проєктів є вкрай важливими.

На основі аналізу існуючих джерел визначено обсяг і ступінь правової розробленості господарсько-правових засобів забезпечення фінансування проєктів відбудови України. Підкреслено необхідність створення і впровадження комплексного законодавчого та нормативно-правового забезпечення, яке потребує якісного наукового супроводу. Зазначено, що подібне забезпечення в Україні формується вперше з моменту здобуття незалежності.

Запропоновано здійснювати систематизацію нормативно-правових актів у межах трирівневої системи, що включає міжнародний, національний та регіональний рівні. Додатково обґрунтовано необхідність впровадження систематизації нормативно-правових актів у контексті двох моделей повоєнного відновлення України: 1) компенсаційної моделі, яка передбачає відшкодування коштів власникам знищеного або пошкодженого майна, що відповідає традиційному підходу; 2) інноваційної моделі, спрямованої на створення принципово нової економіки, заснованої на сучасних технологічних засадах.

Зроблено висновок, що господарсько-правові засоби забезпечення фінансування проєктів відновлення ще не виділені як окрема категорія та не визначені ані в законодавстві України, ані в юридичній науці. Акцентовано увагу на необхідності систематизації господарсько-правових засобів за різними критеріями, а також на потребі визначення інструментарію для забезпечення швидкого та ефективного післявоєнного відновлення України.

Окремо наголошено на важливості виявлення прогалин у правовому регулюванні та створення умов для їхнього усунення з метою підвищення ефективності фінансування проєктів відбудови.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФРАНЧАЙЗИНГУ ЯК ФОРМИ КОМЕРЦІЙНОГО ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Петро Михайлович Федосєєв, Наталя Андріївна Філіпова, Анастасія Андріївна Богдан — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено сутність та роль франчайзингу у комерціалізації результатів творчої інтелектуальної діяльності людини.

Розглянуто історію виникнення франчайзингу. Проаналізовано сутність інтелектуальної власності та особливості комерціалізації її об’єктів. Досліджено сучасний стан українського ринку франчайзингу. Обґрунтовано модель взаємодії франчайзера та франчайзі на ринку інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – це нематеріальні активи, які створюються розумовою працею людини і мають комерційну цінність. До них відносяться винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торгові марки, знаки для послуг, географічні зазначення, авторські права та суміжні права. Комерціалізація інтелектуальної власності є важливим етапом розвитку будь-якої інноваційної компанії. Вона дозволяє перетворити ідеї в реальні продукти та послуги, створювати нові робочі місця та сприяти економічному зростанню.

Визначено, що інтелектуальна власність є невід'ємною частиною франчайзингу. Вона забезпечує юридичний захист бізнесу, сприяє його розширенню та підвищенню прибутковості. Тому, перед тим як запускати франчайзинговий проект, необхідно ретельно проаналізувати портфель інтелектуальної власності франчайзера та забезпечити його належний захист.

ВИЗНАННЯ НЕКОНСТИТУЦІЙНИМ ПОЛОЖЕННЯ ЧАСТИНИ 4 СТАТТІ 75 СІМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ СІМЕЙНОГО ПРАВА

Іван Петрович Ільченко — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У дослідженні здійснено комплексний аналіз проблеми конституційності частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України, яка встановлювала, що один із подружжя вважався таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна чи інші доходи не забезпечували йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Зазначена норма визначала залежність права одного з подружжя на надання йому/їй утримання від сукупного доходу, який не мав перевищувати прожитковий мінімум на відповідний рік, що викликало численні дискусії у правовій доктрині та практиці.

Встановлено, що застосування цього критерію значно звузило права осіб, які втратили працездатність, оскільки не враховувало їхніх реальних потреб, таких як додаткові витрати на лікування, догляд та реабілітацію.

Проаналізовано аргументи Верховного Суду, який у конституційному поданні наголосив, що положення частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу не відповідають статтям 3, 8 і 48 Конституції України. Верховний Суд підкреслив, що це положення суперечить принципам рівності, справедливості та людської гідності, гарантованих Конституцією.

Наведено позиції Голови Верховної Ради України та Президента України щодо конституційного подання Верховного Суду. Висвітлено їхні аргументи стосовно обмеженості та необхідності вдосконалення правового регулювання сімейних відносин, зокрема питання залежності права на матеріальну допомогу одного з подружжя від прожиткового мінімуму. Обґрунтовано, що ці позиції підтверджують важливість подальшого законодавчого врегулювання в сфері сімейного права з урахуванням принципів, закріплених Конституцією України та міжнародними актами з прав людини.

З’ясовано, що зазначена законодавча конструкція створила перешкоди для належного захисту прав осіб, які потребували матеріальної допомоги, та обмежила можливості судів враховувати індивідуальні особливості кожної конкретної справи.

У роботі висвітлено рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 2024 року у справі № 1-1/2023(72/23), яким частину четверту статті 75 Сімейного кодексу України було визнано неконституційною. Досліджено вплив цього рішення на розвиток сімейного права, зокрема на зміну підходів до регулювання аліментних зобов’язань між подружжям.

Розкрито зміст зауважень науковців, які вказували на те, що прожитковий мінімум як універсальний критерій є несправедливим і не враховує потреб осіб, які перебувають у вразливому становищі.

Висунуто пропозиції щодо вдосконалення законодавства шляхом розробки більш гнучких і справедливих критеріїв визначення нужденності, які б забезпечували реалізацію права на гідний рівень життя для осіб, які потребують матеріальної допомоги.

Обговорено необхідність створення правового механізму, який би унеможливив надмірне втручання держави у приватне і сімейне життя, забезпечив баланс між правами та обов’язками подружжя і враховував би індивідуальні потреби кожної особи.

Дослідження є важливим внеском у реформування сімейного законодавства України та підвищення рівня захисту конституційних прав у сфері сімейного права.

ПОНЯТТЯ МЕДІАБЕЛЬНОСТІ СПОРУ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ЇЇ КРИТЕРІЇ

Олег Іванович Турлай — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Сучасні процеси інтеграції до європейської спільноти зумовлюють пошук універсальних способів врегулювання конфліктів. Одним із яких є медіація як альтернативний механізм вирішення спорів за допомогою переговорів за участі посередника.

У сучасному правовому житті суспільства звичайні способи вирішення конфліктів не завжди ефективні, адже часто залишаються незадоволеними інтереси однієї або і обох сторін. Окрім того, практика звернення до суду чи інших державних органів щодо вирішення кожного конфлікту призвела до їх перевантаження. Тому ефективною альтернативою є застосування інших механізмів вирішення спорів, зокрема, за допомогою медіації.

Зокрема, в Україні для запровадження медіації необхідно створити належні умови: проводити серед громадян просвітницьку роботу щодо змісту і переваг медіації, здійснювати експертний аналіз нормативно-правових актів про медіацію з метою наданням детальних рекомендацій щодо їх удосконалення, проводити реалізацію програм щодо запровадження присудової медіації, здійснювати навчання медіаторів, суддів тощо.

Варто зазначити, що протягом тривалого часу медіація застосовувалась тільки для певних категорій конфліктів, проте розширення сфери її використання сприяло формуванню поняття «медіабельності спору» та її критеріїв. Однак сфера застосування медіації не може бути всеосяжною через ті чи інші чинники. Вибір порядку вирішення спору його сторонами повинен бути забезпечений інституційно та інформаційно, зокрема, має бути забезпечений доступ до інформації щодо критеріїв вибору відповідних процедур врегулювання спорів.

Метою статті є обґрунтування поняття і критеріїв медіабельності спорів у сфері права інтелектуальної власності.

ЗМІСТОВНЕ НАПОВНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКОСТІ З ПУБЛІЧНОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ В УКРАЇНІ

Віталій Миколайович Кондратенко, Дарія Миколаївна Швайка — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті з урахуванням опрацювання наукової літератури юридичного спрямування означено сутність та ключовий зміст категорії правових засобів. Запропоновано їхнє розуміння у вигляді правових явищ, виражених у системі правового інструментарію та діяльності суб’єктів, що здійснюють його застосування, котрі об’єктивують функції права з метою досягнення соціально значущих результатів, а також забезпечення дієвості правового регулювання суспільних відносин.

З’ясовано та наведено галузеву специфіку адміністративно-правових засобів, які поєднують у собі прийоми і способи правового регулювання, зокрема дозвіл, заборона, зобов’язання, заохочення, що виражаються у безпосередніх формах реалізації адміністративно-правових норм, зокрема використання, виконання та дотримання владних приписів; передбачають діяльність публічної адміністрації, спрямовану на створення необхідних умов для забезпечення належного функціонування об’єкту публічно-владного впливу; здійснюють протидію порушенням відповідного законодавства із застосуванням примусових заходів, зокрема притягнення винних осіб за вчинення проступку до адміністративної відповідальності.

Схарактеризовано адміністративно-правове забезпечення як однієї з найважливіших категорій науки адміністративного права, наведено різні наукові погляди щодо його розуміння. Акцентовано на нагальному виробленні єдиної точки зору, що матиме позитивний вплив на теоретичні розробки та ефективне впровадження у практичній діяльності. Також окреслено проблематику щодо ключової перепони для визначення істотної сутності та структури вказаного напряму адміністративно-правового забезпечення зумовленого відсутністю належної розробки його концепції у вітчизняній доктрині адміністративного права. Це пов’язано із формальним підходом на державному рівні до реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина протягом минулого століття, питаннями розвитку інститутів громадянського суспільства.

У кінцевому підсумку розлого сформульовано дефініцію поняття адміністративно-правових засобів забезпечення взаємодії громадянського суспільства з публічною адміністрацією, вказаної їхні риси та основні функції (реалізаційна функція; соціальна функція; гуманістична функція; стимулююча функція; захисна функція).

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Юліан Вікторович Акулов — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексне дослідження організаційної структури державного управління процесами цифровізації та впровадження штучного інтелекту в Україні. Проаналізовано сучасний стан системи державного управління у сфері цифрової трансформації та визначено ключові суб'єкти формування державної політики у цій галузі.

У роботі детально розглянуто роль Верховної Ради України як законодавчого органу в формуванні нормативно-правової бази цифрової трансформації. Проаналізовано законотворчу діяльність парламенту у сфері цифровізації, включаючи прийняті закони та поточні законодавчі ініціативи. Досліджено функції профільного Комітету з питань цифрової трансформації та його вплив на формування державної політики.

Значну увагу приділено аналізу ролі Президента України у визначенні стратегічних напрямків розвитку цифровізації та впровадження штучного інтелекту. Розглянуто президентські ініціативи та укази, спрямовані на прискорення цифрової трансформації держави. Проаналізовано координаційну функцію глави держави у забезпеченні взаємодії різних гілок влади для досягнення цілей цифровізації.

Детально досліджено діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики цифровізації. Проаналізовано урядові програми, стратегії та плани дій щодо впровадження цифрових технологій та розвитку штучного інтелекту. Особливу увагу приділено механізмам координації діяльності різних міністерств та відомств у процесі цифрової трансформації.

У статті здійснено ґрунтовний аналіз ролі Міністерства цифрової трансформації як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації. Розглянуто основні напрямки діяльності міністерства, його проекти та ініціативи, спрямовані на розвиток цифрової економіки та суспільства.

Окрему увагу приділено дослідженню функцій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Проаналізовано її регуляторну діяльність, повноваження щодо ліцензування та контролю у сфері електронних комунікацій, а також роль у забезпеченні розвитку телекомунікаційної інфраструктури.

ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДИ КОНТРОЛЮ В СФЕРІ НАДРОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Олександр Олександрович Баркалов — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У даній статті визначено поняття, особливості та види контролю в сфері надрокористування в Україні.

Визначено, що контроль у сфері надрокористування в Україні – це система заходів, які здійснюються уповноваженими органами державної влади та органів місцевого самоврядування з метою забезпечення раціонального, ефективного та законного використання надр, охорони довкілля, дотримання прав та інтересів держави, громадян і суб'єктів господарювання.

Зазначено, що основними цілями контролю в сфері надрокористування є: 1) забезпечення законності: перевірка дотримання законодавства у сфері надрокористування, зокрема виконання умов спеціальних дозволів та ліцензій; 2) раціональне використання надр, що передбачає запобігання виснаженню або необґрунтованому використанню ресурсів; 3) контроль за виконанням заходів щодо мінімізації впливу видобувної діяльності на навколишнє середовище; 4) контроль за повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів і платежів, пов'язаних з використанням надр.

Особливостями контролю в сфері надрокористування є: 1) здійснюється відповідно до законів України, зокрема Кодексу України про надра, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також інших нормативно-правових актів; 2) охоплює технічні, екологічні, економічні та правові аспекти надрокористування; 3) здійснюється різними органами державної влади, зокрема Державною службою геології та надр України, органами екологічного контролю, органами місцевого самоврядування.

Виокремлено види державного контролю в сфері надрокористування: 1) державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України; 2) державний нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд); 3) державний контроль за використанням і охороною надр; 4) державний контроль та розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами.

ОСОБЛИВОСТІ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ОРГАНАХ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Олексій Миколайович Кальчук — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена визначенню особливостей антикорупційної політики в органах прокуратури України, існуючих прогалин її реалізації та напрямів їх усунення. Актуальність дослідження антикорупційної політики в органах прокуратури обумовлена їх важливістю для функціонування правової системи держави та забезпечення верховенства права. Звернено увагу на доктринальне розуміння поняття «антикорупційна політика», зважаючи на відсутність його формулювання на законодавчому рівні. Запропоновано під антикорупційною політикою в органах прокуратури розуміти сукупністю взаємопов’язаних складових (нормативно-правова, інституційна, превентивно-процедурна) спрямованих на запобігання, виявлення та протидію корупційним правопорушенням у діяльності прокурорів, забезпечення їх прозорості, доброчесності та відповідальності. З’ясовано, що засади реалізації антикорупційної політики та порядок застосування окремих антикорупційних заходів нині закріплені в законах України (наприклад, в Законі України «Про запобігання корупції»), підзаконних актах органів прокуратури (зокрема, Антикорупційна програма Офісу Генерального прокурора України), актах органів прокурорського самоврядування (наприклад, Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів). Визначено, що інституційна складова передбачає розподіл обов’язків у сфері запобігання та протидії корупції в середині системи між посадовими особами (прокурори, керівники органів прокуратури), структурними підрозділами органів прокуратури (Офіс Генерального прокурора України). Встановлено, що превентивно-процедурна складова антикорупційної політики є комплексом формалізованих заходів, механізмів та процедур, що забезпечують її практичну реалізацію в органах прокуратури, зокрема через використання сучасних цифрових технологій (перевірка факту подання декларації, таємна перевірка на доброчесність, службове розслідування, антикорупційна освіта та підвищення кваліфікації). Зроблено висновок, що незважаючи на успіхи в реалізації антикорупційної політики в органах прокуратури відкритими є питання забезпечення прозорості окремих управлінських процесів, залучення громадськості та медіа до реалізації антикорупційної політики, поступова цифровізація і автоматизація процесів для мінімізації людського фактора.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ МИТНОЇ СПРАВИ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ПРАВОВИХ ДОКТРИН

Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Публічне управління у сфері митної справи є ключовим елементом забезпечення економічної безпеки держави, реалізації її зовнішньоекономічної політики та інтеграції до світового економічного простору. В сучасних умовах глобалізації та цифровізації управлінські процеси в митній сфері потребують адаптації до новітніх правових доктрин, які підкреслюють важливість прозорості, підзвітності та інноваційності. Дослідження акцентує увагу на системних проблемах, що виникають у цій сфері, зокрема корупційних ризиках, фрагментарності законодавства, недостатній цифровізації та браку гармонізації з міжнародними стандартами. Проаналізовано концептуальні підходи до публічного управління, що базуються на принципах верховенства права, забезпечення прав учасників зовнішньоекономічної діяльності, а також відповідності до норм Світової митної організації (СМО) та Європейського Союзу. Основною метою статті є формування пропозицій щодо вдосконалення митного управління через інтеграцію кращих міжнародних практик, впровадження інноваційних технологій, таких як автоматизація та цифрові платформи, а також модернізацію законодавства з урахуванням національних особливостей. Дослідження підкреслює, що успішна імплементація цих змін сприятиме підвищенню ефективності митних органів, зменшенню корупційних ризиків, спрощенню процедур для бізнесу та забезпеченню економічної стабільності. Зроблено висновок про необхідність комплексного підходу до реформування митної системи, який враховує сучасні виклики та правові доктрини, що створюють основу для сталого розвитку митної сфери.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Павло Олександрович Повар, Олена Василівна Гулак, Яна Дмитрівна Гулак — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено проблемні питання правового регулювання інноваційної діяльності в Україні в розрізі міжнародного досвіду та євроінтеграційних процесів. Проаналізовано поняття «інновація», «інноваційна діяльність», «стартап»; здійснено порівняльний аналіз цих дефініцій, використовуючи опосередкування, що містяться у нормативно-правових актах.

Встановлено основні проблемні питання українського законодавства: 1) нормативне неузгодження визначень базових категорій «інновація»; «інноваційна діяльність» та «стартап»; 2) відсутність чітких критеріїв та процедур оцінки ефективності інноваційних проектів, що, у свою чергу, може призвести до необ'єктивності та недостатньої транспарентності в процесі прийняття рішень щодо фінансування технологічних проєктів на державному рівні; 3) недостатня координація між різними державними органами управління, що ускладнює процес державної підтримки інноваційних проектів та спричинити затримки в їх реалізації; 4) відсутність гнучких механізмів адаптації законодавства до стрімко прогресуючого інноваційного середовища, що ускладнює адаптацію законодавства до нових технологічних викликів та потреб інноваційного сектору. Запропоновано в системі українського законодавства уніфіковане розуміння «інноваційної діяльності».

РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У статті висвітлено особливості розвитку сфери електронної комерції в Україні. Розглянуто її теоретичні основи, типологію та законодавче регулювання в межах країни. На основі науково-правового аналізу визначено специфіку електронної комерції як однієї з форм економічної діяльності, яка набула актуальності в умовах цифрової економіки.

Досліджено концептуальні аспекти поняття «електронна комерція»,наголошуючи надинамічному розвиткунормативно-правової бази України в цій сфері.

У зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Україна зобов’язалася поступово адаптувати своє законодавство до стандартів ЄС, зокрема й у сфері електронної комерції. Це гармонізування правових норм дозволить не лише вирішити низку гострих проблем правового регулювання в Україні, але й відкриє нові можливості для місцевих підприємців, зокрема вихід на європейський ринок електронної торгівлі.

Автори статті дійшли висновку, що існуюче правове регулювання електронної комерції потребує модернізації. Стрімкий розвиток технологій і нових бізнес-моделей часто випереджає наявні законодавчі механізми, створюючи прогалини та невизначеність у правовому полі.

ПОЗИТИВНИЙ ДОСВІД КРАЇН-ЧЛЕНІВ НАТО ЩОДО ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОХОДЖЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ: КОМПАРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Анастасія Русланівна Андрощук — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У статті досліджено питання інституційно-правового забезпечення проходження військової служби в країнах-членах НАТО, зокрема аналізуються основні юридичні та організаційні аспекти, що забезпечують ефективність і стабільність військових структур зазначених держав. Проведено порівняльно-правовий аналіз нормативно-правових актів, що регулюють служби у Збройних Силах, з акцентом на законодавчі ініціативи, що стосуються прав та обов’язків військовослужбовців.

Встановлено важливість забезпечення правового статусу військових, а також належної організаційної структури, яка сприяє високому рівню боєготовності та ефективності військових формувань. Окрему увагу приділено правам та соціальним гарантіям військовослужбовців, а також механізмам правового контролю та надзвичайним заходам у сфері оборони.

Зроблено висновки щодо можливості імплементації кращих практик НАТО в українське законодавство для удосконалення військової служби та підвищення ефективності функціонування національної армії. Розглянуто перспективи розвитку інституційно-правових структур в контексті інтеграції України до Північноатлантичного альянсу.

ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОВРЯДНОГО КОНТРОЛЮ ЗА АДВОКАТСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Іммілейла Хаганіївна Адамова — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У науковій статті доводиться, що самоврядний контроль це особливість української адвокатури і водночас її перевага, так як сторони обвинувачення та захисту представлені різними формами установ, державною та не державною, що є великим плюсом і основною засадою свободи діяльності українських правників. Наголошено, що успішність, вчасність та процесуальна коректність діяльності даної інституції, її спроможність вирішити наявні проблеми клієнтів, напряму залежить від загальної її впорядкованості, за яку власне і відповідає самоврядний механізм адвокатури. Самоврядування породжує успіх в роботі вищезгаданого інституту, тому опосередковано воно є основою для успішного і вчасного надання професійних адвокатських послуг. Враховуючи вищевикладене важливість вивчення самоврядності даної інституції є обумовленою як особливостями часу в якому живемо так і специфікою внутрішнього устрою системи адвокатури України.

Здійснений аналіз самоврядного контролю адвокатури за всіма сферами її діяльності надав можливість виокремити позитивні аспекти, серед яких високий рівень незалежності адвокатів в здійсненні їх професійної діяльності, багаторівневу та багатовекторну самоврядну систему, засновану на самоконтролі, тому що до всіх органів та комісій входять самі ж адвокати. Серед негативних аспектів, це не достатньо розвинена адвокатська етика в порівнянні до країн Європейського союзу, також разом з тим в законі про діяльність адвокатів передбачений менший спектр заходів дисциплінарного впливу щодо адвокатів порушників дисципліни, проблеми в підготовці професіональних кадрів, серйозне податкове навантаження на правників. В статті напрацьовані рекомендацій практичного характеру спрямованих на покращення діяльності адвокатури, формування про-європейського демократичного менталітету у адвокатів, покращення саморегуляції адвокатської системи України.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ПРОТИДІЇ ЛУДОМАНІЇ ТА ГЕМБЛІНГУ СЕРЕД МОЛОДІ

Вячеслав Бовкунов — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Лудоманія, або ігрова залежність, є однією з найгостріших соціальних проблем сучасності, що особливо актуалізується серед молоді через її вразливість до зовнішніх впливів. Розвиток цифрових технологій та легкий доступ до азартних ігор через інтернет значно посилили поширення цього явища. У сучасних умовах це стає не лише індивідуальною проблемою, а й питанням державної безпеки, враховуючи його наслідки для психічного та соціального здоров'я населення.

Воєнний час створює додаткові ризики, які стимулюють зростання залежності серед молоді. Психологічний стрес, економічна нестабільність та соціальна невизначеність підштовхують молодь до пошуку швидкого заробітку або способів зняття напруги, де азартні ігри виступають як доступний, хоча і руйнівний, механізм. Втрата соціальних орієнтирів і нестача підтримки лише поглиблюють цю проблему, створюючи передумови для її масового поширення.

Зауважимо, що існуючі адміністративно-правові механізми регулювання лудоманії залишаються недостатньо ефективними. В умовах воєнного стану загальна увага до питань регулювання гемблінгу часто знижується, що дозволяє операторам азартних ігор розширювати свою діяльність без належного контролю. Особливе занепокоєння викликає недостатній рівень моніторингу онлайн-платформ, які стають основним осередком залежності серед молоді.

Відсутність комплексної державної політики, спрямованої на профілактику лудоманії, зокрема серед молоді, ускладнює боротьбу з цим явищем. Недостатньо розвинені освітні програми, які могли б підвищити обізнаність про небезпеку азартних ігор, та слабкі правові санкції щодо порушень у сфері гемблінгу вимагають термінового перегляду. Усе це вказує на необхідність вдосконалення правового регулювання та впровадження сучасних підходів до боротьби з цією залежністю.

Таким чином, дослідження адміністративно-правових засобів протидії лудоманії серед молоді в умовах воєнного часу є надзвичайно актуальним. Аналіз і вдосконалення нормативно-правової бази, розробка превентивних заходів, а також посилення державного контролю за діяльністю операторів азартних ігор є ключовими напрямами, які потребують наукового опрацювання.

ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ДОЗВІЛЬНИХ ПРОЦЕДУР В СФЕРІ МІСТОБУДІВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЗАПОРУКА ВІДНОВЛЕННЯ ЖИТЛОВОЇ ТА КРИТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Антон Ігорович Буценко — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

В статті висвітлено, що збройна агресія російської федерації проти України нанесла нищівного удару об’єктам житлової та критичної інфраструктури, що напряму впливає на економічні, демографічні, політичні та інші процеси, а також зумовлює занепад регіонів, де сьогоднішній день ведуться активні бойові дії та які є тимчасово окупованими. Окреслено, що наразі наша держава має гостру потребу у відході від радянських принципів містобудування та потребує впровадження європейських стандартів, необхідних для проголошення себе гідним членом європейського співтовариства. Досліджено нормативний базис у галузі містобудування та перелічено ключові нормативно-правові акти. Зазначено, що прийняття пакету антикорупційного законодавства у жовтні 2014 року впровадило нову систему боротьби з корупцією та напряму зумовило появу різноманітних електронних систем, які дозволяють надавати доступ до прозорого відслідковування різних етапів надання адміністративних послуг, в тому числі й послуг у сфері містобудування. Встановлено, що цифровізація державного управління значно обмежила роль бюрократії щодо отримання публічних послуг, зробивши їх більш зрозумілими та доступними для суб’єктів будівельної діяльності. Наголошено, що запровадження Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва пожвавило процеси адміністративно-правового регулювання у будівельній сфері. Викладено основні засади функціонування державних програм, основним завданням яких є надання компенсації за знищені та пошкоджені внаслідок російської агресії об’єктів нерухомого майна.

ПРИНЦИПИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ В УКРАЇНІ

Людмила Олександрівна Голинська — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У статті наголошено, що будь-яка діяльність, в тому числі з професійного навчання поліцейських заснована на певних керівних засадах, що в літературі позначається як її принципи. Здійснено аналіз підходів учених щодо розуміння сутності та значення принципів функціонування відповідної сфери суспільних відносин. З’ясована, що не дивлячись на галузь і специфіку дослідження, науковці в цілому дотримуються однієї позиції з цього питання. Підкреслено, що з огляду на те, що професійне навчання поліцейських має безумовно відповідати його нормативно-правовим основам, принципи, на яких ґрунтуються дані суспільні відносини мають бути закріпленні в приписах чинного національного законодавства. Здійснено аналіз законодавчих приписів, в яких визначено як принципи поліцейської діяльності, так і принципи, пов’язані із реалізацією особою права на здобуття освіти. Наголошено, що професійне навчання поліцейських буде ґрунтуватися на значній кількості принципів, з урахуванням чого здійснено їх наукову класифікацію за таким критерієм як сфера їх поширення. Обґрунтовано, що в такому разі принципи професійного навчання поліцейських слід розподілити в три групи: загальні; принципи, пов’язанні із реалізацією права на здобуття освіти; спеціальні принципи. Надано авторське бачення сутності принципів професійного навчання поліцейських.

СИСТЕМНІСТЬ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Марина Валеріївна Драна — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Статтю присвячено дослідженню питання змісту діяльності суб’єктів формування та реалізації державної регіональної політики, яка провадиться за певними етапами. У контексті триваючої війни та необхідності адаптації до європейських стандартів, дослідження акцентує увагу на важливості ефективної регіональної політики для забезпечення сталого розвитку країни.

З метою реалізації поставленого завдання проаналізовано публікації науковців у сфері державотворення, адміністративістів, економістів, які здійснювали дослідження окресленої проблематики.

Актуалізовано, що процес формування та реалізації регіональної політики не стоїть на місці, так прийнято ряд нормативно-правових актів у цій сфері, незважаючи на реальний стан справ у державі, акумулюються джерела фінансування для розвитку регіонів тощо.

Вказано, що зростання рівня ефективності провадження регіональної політики і досі залишається одним із актуальних питань діяльності публічної влади, процесу державотворення та євроінтеграції. Вирішити поставлені суспільством завдання в цій сфері вбачається можливим завдяки вдосконаленню нормативно-правової бази та належного адміністративно-правового регулювання способів, форм та методів формування і реалізації державної регіональної політики.

Враховуючи склад та зміст досліджених етапів процесу формування та реалізації державної регіональної політики варто відзначити, що зміст і сама структура здійснюваної політики може постійно знаходитись в динамічному стані, що дозволяє максимально швидко та ефективно адаптувати її до вимог сучасного суспільства та викликів, які стоять перед ним і публічної владою. В свою чергу системне удосконалення запровадженої регіональної політики є процесом доволі тривалим і не гнучким, що потребує в деяких моментах переосмислення на ментальному рівні і відповідної адаптації суспільства.

Визначено, що дієва та збалансована державна регіональна політика, етапи реалізації якої відбуватимуться з урахуванням інтересів регіонів та суспільства в цілому, забезпечить їх динамічний розвиток, зростання рівня життя та доходів населення, скоординоване функціонування всіх інституцій на регіональному і місцевому рівнях.

За результатами дослідження визначено зміст кожного етапу формування та реалізації державної регіональної політики, фази реалізації прийнятих управлінських рішень, мету моніторингової діяльності для визначення актуальності та дієвості запровадженої регіональної політики.

ПИТАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ КОНТРОЛЬНИХ ФУНКЦІЙ

Віктор Петрович Єрьоменко — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена проблемним питанням адміністративно-правового статусу Державної податкової служби України як ключового органу центральної виконавчої влади у сфері дотримання законодавства з питань оподаткування, законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на нього та його територіальні органи. Проведено аналіз адміністративно-правового регулювання діяльності Державної податкової служби України при здійсненні контрольних функцій. Виокремлено питання публічної організації здійснення контрольних функцій в державі в цілому та Державною податковою службою України. Проаналізовано еволюцію чинного законодавства, на підставі якого здійснюється контрольні функції Державною податковою службою України та її територіальними органами та попередніми органами фіскальної сфери, реформованих та реорганізованих в Україні за період незалежності. Запропоновано авторську дефініцію, яка позначає поняття адміністративно-правового статусу Державної податкової служби України. Встановлено місце Державної податкової служби України у здійсненні державної податкової політики, реалізованій органами публічного адміністрування, у тому числі спеціалізованими державними органами с сфері фінансової діяльності держави, податкового контролю, спрямованого на забезпечення законності, раціональності, ефективності управління (формування, розподілу, використання, розпорядження) публічними фінансовими ресурсами, з метою виявлення, усунення та запобігання фінансових правопорушень у найбільш дієвий спосіб. Визначено структуру механізму державної податкової політики через сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів. З’ясовано особливі ознаки державної податкової політики (зокрема щодо реалізації у специфічній сфері, здійсненні спеціальними суб’єктами, наявності специфічного предмета і об’єктів, формулювання спеціальної мети, регламентації спеціальними імперативними нормами права).

КОНЦЕПТ «ПРАВОВИЙ СТАТУС»: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ ТА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТИ

Олексій Олексійович Корнійченко — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Статтю присвячено дискусійній проблематиці правого статусу та його поняття. Шляхом сприйняття правого статусу як специфічного юридичного концепту, що займає чільне місце у сучасній парадигмі правової науки, проведено його комплексний теоретико- та адміністративно-правовий аналіз.

Зроблено висновок, що найбільш розповсюджене наукове розуміння правового статусу як комплексу певних елементів (компонентів), головними з яких є права й обов’язки (повноваження), закріплених за відповідним суб’єктом нормами права, є некоректним, оскільки не передає сутності правового статусу, а лише характеризує його структуру.

Закцентовано, що традиційно правовий статус пов’язується дослідниками із суб’єктами права. Висловлено позицію, що концепт «правовий статус» є загальним поняттям, а отже, коли це доцільно, має застосовуватися як до суб’єктів, так і до об’єктів права.

Відзначено наявність підходу, що передбачає виключно контекстне використання (вживання) концепту «правовий статус», без з’ясування його дефінітивної складової та/або сутнісних особливостей. Зроблено висновок, що у рамках такого підходу під правовим статусом за замовчуванням розуміється набір характеристик, які в сукупності формують повне і реальне уявлення про певного суб’єкта/об’єкта та його місце (положення, стан) у системі права.

Проведено семантико-логічний аналіз концепту «правовий статус». Зокрема, з’ясовано, що слово «статус» саме по собі може вказувати на правове становище без вживання поряд з ним прикметника «правовий». Зазначено, що з метою забезпечення текстуальної однозначності поняття «статус» і «правовий статус» доцільності розмежовувати як ціле та частину цілого.

Визначено, що правовий статус – це загальна юридична категорія, що у цілому позначає фактичне становище суб’єкта (об’єкта) права, обумовлене його сутнісними ознаками, визначеними та/або встановленими нормами права, відносно інших суб’єктів (об’єктів) права. Окреслено його властивості.

ПРИНЦИП ЗАКОННОСТІ ЯК ВИЗНАЧАЛЬНИЙ У ФОРМУВАННІ ТА ОНОВЛЕННІ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ

Сергій Сергійович Костецький — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У статті розглядається принцип законності як визначальний елемент формування та оновлення адміністративно-процесуального законодавства України в умовах реформування правової системи.

Проаналізовано теоретичні та практичні аспекти застосування принципу законності у світлі сучасних викликів, пов’язаних із реформуванням правової системи України.

Приділено особливу увагу теоретичному обґрунтуванню сутності принципу законності, його визначальної ролі у забезпеченні прав верховенства, права і свободи громадян та стабільності адміністративно-процесуальних відносин. У статті розкрито принцип змісту законності через його основні елементи: підпорядкування адміністративно-процесуальної діяльності нормам права, забезпечення правомірності дій органів публічної адміністрації, дотримання конституційних гарантій та узгодженість із міжнародними зобов’язаннями України.

У статті наголошено на важливості узгодження адміністративно-процесуальних норм із Конституцією України та міжнародними стандартами, які закріплені в рішеннях суду Європейського суду з прав людини та інших міжнародних інститутів.

На основі аналізу сформульовано практичні рекомендації щодо вдосконалення адміністративно-процесуального законодавства України. Пропонується впровадження комплексних заходів для підвищення ефективності діяльності органів публічної адміністрації, вдосконалення механізмів контролю за дотриманням законності, розширення можливості цифровізації адміністративних процесів та забезпечення професійного розвитку правозастосовних кадрів.

ОСОБЛИВОСТІ ДЕРЖАВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ НАЙБІЛЬШ ВРАЗЛИВИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ

Іван Олександрович Палій — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена актуальним питанням системи соціального захисту найбільш вразливих верств населення в Україні. Звернуто увагу на складнощі, які виникають у формуванні та реалізації державної політики у сфері соціального захисту даних верств населення, зумовлені введенням воєнного стану. Наголошено, що держава приділяє значну увагу формуванню та розвитку соціально-економічних, медико-санітарних програм, спрямованих на захист соціальних прав громадян України, фінансування та подальший їх розвиток.

Розкрито нормативно-правову основу соціального захисту найбільш вразливих верств населення, з виділенням основних напрямів державної політики. Ґрунтуючись на звітові Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, виділено та охарактеризовано актуальні питання з основних напрямів державної соціальної допомоги для найбільш вразливих верства населення, у результаті вказано шляхи вирішення порушених проблем. Наголошено, що створення соціально-орієнтованого національного законодавства впливатиме на соціально-культурну активність суспільства, сприятиме стабілізації економічного розвитку держави, що позитивно відобразиться на поступовому зростанню добробуту громадян.

НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ЗАСАД ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Володимир Володимирович Пєшков — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Стаття є дослідженням можливих напрямків вдосконалення та адаптації діяльності органів публічної адміністрації в умовах воєнного стану, засад на підставі яких ця діяльність виконується. Проведене дослідження базується на аналізі нормативно-правових актів та вчених праць у цій галузі. Надано визначення понять публічної адміністрації та засади, а також поняття вдосконалення адміністративно-правових засад діяльності органів публічної адміністрації в умовах воєнного стану як процесу. Визначено мету проведення даних вдосконалень, а також ключові напрямки їх проведення.

Визначено, що адміністративно-правові засади діяльності органів публічної адміністрації в умовах воєнного стану - це процес модернізації та адаптації способів і методів публічного адміністрування, принципів і напрямків здійснення діяльності з метою зберегти стабільність у державі, забезпечити безпеку громадян, ефективну адаптацію суспільства до умов війни, територіальну цілісність і суверенітет держави, можливість продовження функціонування державних інститутів в умовах воєнного стану, збереження економіки, забезпечення національної безпеки та оборони, а також вирішення широкого спектру викликів і задач які постають перед органами публічної адміністрації в умовах воєнного стану. Цей процес є динамічним і у своїй основі є реакцією держави на обставини перебігу війни.

До напрямків вдосконалення адміністративно-правових засад діяльності органів публічної адміністрації в умовах воєнного стану є необхідність: забезпечення механізмів оперативного реагування; підвищення кваліфікації публічних службовців шляхом організації професійного навчання; раціоналізації використання, збереження і перерозподілу ресурсів в державі; забезпечення максимально можливих умов для ресурсної (електричної, водної, теплової), матеріально-технічної самостійності адміністративно-територіальних одиниць, що є критично важливим в населених пунктах, близьких до лінії бойового зіткнення; удосконалення чинних нормативно-правових актів та внесення до них відповідних зміни, які б враховували реалії перебігу війни, нововиявлені проблеми, та питання які потребують термінового врегулювання стає фундаментальною необхідністю.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ЗАХИСТУ ПРАВ ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВНАСЛІДОК ВОЄННИХ

Артем Валерійович Полозенко — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Дослідження міжнародного досвіду захисту прав осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій, є важливим інструментом для вдосконалення національної системи допомоги постраждалим. Збройні конфлікти залишають після себе мільйони постраждалих, які потребують негайної підтримки: від гуманітарної допомоги до довгострокової соціальної реабілітації. Вивчення міжнародних практик дозволяє аналізувати ефективність існуючих механізмів у різних країнах, таких як: виплата компенсацій, реабілітація жертв, юридичний захист та інтеграція переміщених осіб. Це також дає змогу адаптувати передові рішення, використані в інших державах, до специфічних умов України.

Для України, яка зіткнулася з масштабною гуманітарною кризою через збройну агресію Росії, дослідження міжнародного досвіду є ключовим у формуванні стійкої системи захисту прав постраждалих. Зокрема, використання практик, які впроваджували такі країни, як Хорватія, Німеччина чи Ізраїль, допоможе ефективно вирішувати проблеми компенсацій, інтеграції внутрішньо переміщених осіб, реабілітації військових і цивільних. Міжнародний досвід сприятиме вдосконаленню законодавства, забезпеченню доступу до правосуддя та залученню ресурсів від міжнародних донорів. Для України це є шансом не лише подолати наслідки війни, але й створити національну модель, яка відповідатиме міжнародним стандартам прав людини та гуманітарного права.

Досвід Ізраїлю та Німеччини демонструє важливість чіткого законодавчого регулювання захисту прав осіб, які постраждали від воєн. Нормативно-правові акти, що забезпечують компенсації, соціальні пільги, реабілітацію та підтримку в інтеграції, є ключовими для відновлення справедливості й стабільності в суспільстві. Значна увага до медичної, психологічної та соціальної реабілітації є важливим аспектом захисту прав постраждалих. Приклад Ізраїлю та Німеччини підкреслює необхідність створення сучасних реабілітаційних центрів і програм, що сприяють поверненню постраждалих до повноцінного життя, зокрема через професійну підготовку та інтеграцію на ринок праці. Моделі захисту постраждалих осіб, реалізовані в Ізраїлі та Німеччині, є цінним прикладом для України в контексті післявоєнного відновлення. Запровадження ефективних програм компенсацій, підтримки біженців та інтеграції внутрішньо переміщених осіб дозволить покращити національну систему соціального забезпечення та відновити соціальну справедливість після завершення конфлікту.

Досвід Хорватії демонструє, що ефективне післявоєнне відновлення можливе за умов системного підходу, який включає ухвалення нормативно-правових актів, спрямованих на відбудову інфраструктури, стимулювання економіки та соціальної підтримки постраждалого населення. Виділення значних бюджетних асигнувань та залучення міжнародної допомоги сприяло швидкому відновленню житлового фонду, громадських закладів і транспортної інфраструктури. Хорватія успішно перейшла від соціалістичної до ринкової економіки, що стало важливим чинником для економічного зростання після війни. Впровадження реформ, таких як податок на додану вартість, мобілізація внутрішніх і зовнішніх інвестицій, а також фіскальна стабілізація забезпечили позитивну динаміку ВВП після завершення війни. Міжнародна фінансова підтримка, зокрема від США, ЄС, Світового банку та інших міжнародних організацій, відіграла ключову роль у післявоєнній реконструкції Хорватії. Її приклад підтверджує важливість тісної співпраці з міжнародними донорами для відновлення економіки, житлового фонду та соціальної інфраструктури, що може бути використано як модель для України у післявоєнний період.

СТАНОВЛЕННЯ ДІДЖИТАЛІЗАЦІЇ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА В УКРАЇНІ

Теймур Бахтіярович Расулов — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Наше дослідження присвячено особливо актуальній для цього часу проблематиці щодо впливу процесів діджиталізації (цифрової трансформації) на сучасне суспільство. Актуальність вивчення цього питання полягає в тому, що на сьогоднішній день, сучасний світ вже важко уявити без інформаційних та цифрових технологій, які все глибше інтегруються в усі сфери функціонування людини, суспільства та держави.

Становлення інформаційного (цифрового) суспільства зумовлює докорінні зміни у багатьох сферах життя та діяльності всього людства. Переваги цифрового суспільства досить швидко стали невід’ємною складовою життя для значної більшості цивілізованого світу. Не виключенням стали і ті сфери життя суспільства, які потребують правового регулювання, а наслідки такої діяльності мають юридично значущі наслідки.

Поява та подальший розвиток цифрових технологій, поява нових каналів зв’язку та відповідні можливості, які з’явилися у людства стимулювали суттєві зміни фактично в усіх проявах суспільного буття. Наступним етапом розвитку інформаційного суспільства постала діджиталізація процесів управління суспільством, що передбачала не лише інформаційний обмін між людьми, а вже виступає як форма та метод державно-правового регулювання.

Наразі активно розвивається діджиталізація процедурно-процесуальної діяльності юридичних осіб, в національному законодавстві за останні роки з’явилися значна кількість норм, які визначають засади здійснення такої діяльності.,

Нормативно-правовою базою дослідження є чинне законодавство України та міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Україною.

Метою дослідження є аналіз і розуміння процесів трансформації постіндустріального у інформаційне суспільство та вплив цих процесів на трансформацію правової системи та публічного права, а також виробленні пропозицій щодо напрямків розвитку в сфері публічного права.

За результатами дослідження з’ясовано необхідність щодо удосконалення понятійно-категоріального апарату у сфері діджиталізації, розробка та впровадження ефективних механізмів реалізації норм матеріального права. Слід зазначити, що в юридичній літературі та і законодавстві використовують поняття «цифровізація» та «цифрова трансформація».

Відповідно до результатів дослідження зроблено висновки щодо стану розвитку публічного права в Україні і світі та впровадження діджиталізації як дієвого елементу в системі публічного управління.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ З УРАХУВАННЯМ ДОСВІДУ КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЄС

Євген Юрійович Cоболь — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано особливості адміністративно-правового захисту платників податків у контексті діяльності правоохоронних органів та вивчено досвід країн Європейського Союзу для адаптації найкращих практик в Україні.

Визначено, що адміністративно-правовий захист у сфері податків означає сукупність правових санкцій та засобів, спрямованих на забезпечення прав і законних інтересів платників податків. Зазначено, що до основних завдань такого захисту відносяться попередження протиправних дій, забезпечення прозорості дій правоохоронних органів, а також створення механізмів, які гарантують дотримання законності під час виконання податкових обов’язків.

У статті наголошено на важливості врахування таких елементів, як прозорість процедур, доступність правової допомоги, функціонування незалежних інституцій (податкових омбудсменів, спеціалізованих трибуналів) та ефективність адміністративно-правових механізмів.

Досвід країн ЄС, зокрема Німеччини, Франції та Польщі, продемонстрував високий рівень захисту прав платників податків завдяки використанню прозорих процедур, незалежних судових інституцій та сучасних технологій. У роботі розглянуто ключові аспекти функціонування податкових органів, роль правоохоронних органів у запобіганні порушенням прав платників, а також специфіку взаємодії між адміністративними та судовими органами.

Автором наголошено, що запровадження європейських стандартів у податкову систему України дозволить забезпечити гармонізацію адміністративно-правових механізмів із міжнародними практиками, підвищити рівень захисту прав платників податків, знизити корупційні ризики та зміцнити довіру громадян до податкових органів.

МЕДІАЦІЯ ЯК ОДИН ІЗ ЕЛЕМЕНТІВ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ

Андрій Анатолійович Манжула, Наталія Володимирівна Максименко — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Стаття присвячена характеристиці застосування медіації як способу досудового й позасудового врегулювання конфліктів та вирішення спорів, де кінцевою метою медіації виступає захист інтересів сторін шляхом врегулювання спору з дотриманням законності, забезпечуючи рівноправність і добровільність у досягненні домовленостей під час прийняття взаємоприйнятного рішення між сторонами. Здійснено аналіз національної доктрини відносно місця медіації в регулюванні конфлікту, де одна група науковців вбачає медіацію як досудове врегулювання конфлікту, інша група - тільки в судовому порядку суддею-медіатором в межах судової процедури вирішення спору за участю судді. Наголошено, що остаточною метою медіації виступає створення умов, за яких конфлікт вирішується справедливо, ефективно й з урахуванням інтересів усіх сторін, сприяючи гармонізації цих відносин.

Шляхом надання процесуальної характеристики принципу законності в адміністративному судочинстві, наголошено, що даний принцип у процесуальному праві означає, що всі дії учасників процесу, а також рішення, ухвалені судом чи іншими органами, мають відповідати чинному законодавству. Дотримання законності має на меті й медіація у процесуальному праві, оскільки медіація також ґрунтується на законодавстві, адже її проведення регулюється спеціальними законами та іншими чинними нормативними актами. Укладена мирова угода не може суперечити правовим нормам.

У результаті розкриття процесуальної характеристики принципу законності та правової природи медіації доведено, що медіація є одним із елементів реалізації принципу законності у процесуальному праві.

ДЕРЖАВНА ЕКОЛОГІЧНА ПОЛІТИКА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ

Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У статті розглянуто та проаналізовано основні напрями державної екологічної політики України в умовах воєнного стану.

Державна екологічна політика є одним з найважливіших напрямів розвитку сучасного суспільства, вона вимагає комплексного підходу, що поєднує в собі наукові знання, політичну волю та активну участь громадян. Дана складова державної політики охоплює широкий спектр питань: від збереження біорізноманіття до боротьби зі зміною клімату, від управління відходами до розвитку відновлюваних джерел енергії.

Екологічні проблеми часто мають довгострокові наслідки, тому екологічна політика потребує довгострокового планування та послідовної реалізації, а також вони не мають кордонів, тому екологічна політика має міжнародний характер.

Україна розробила відповідну нормативно-правову базу, екологічні програми з відновлення та охорони довкілля та намагається забезпечити необхідні кошти для реалізації цих програм. Державне регулювання екологічної сфери здійснюється за допомогою правових, адміністративних та економічних заходів, які в сукупності формують екологічну політику та визначають важелі державної екологічної безпеки країни.

Основною метою державної екологічної політики є створення ефективних економічних і правових умов для забезпечення використання наявних ресурсів з метою стабілізації та поліпшення стану навколишнього природного середовища.

Результативність державної екологічної політики залежить від ефективності інструментів її практичної реалізації.

Повномаштабне вторгнення російської федерації на територію України стало черговим викликом для України в екологічній сфері. Війна в Україні завдає жахливої шкоди довкіллю не лише на українській території, але й у всьому світі, адже забруднення не знає кордонів. В умовах воєнного стану теоретичні та практичні аспекти ефективного впровадження державної екологічної політики, враховуючи сучасні тенденції посилення екологічної кризи, стають надзвичайно актуальними та набувають нових характеристик.

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ: НОРМАТИВНИЙ ТА ІНСТИТУЦІЙНИЙ АСПЕКТ

Олена Олександрівна Терзі — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Статтю присвячено аналізу міжнародно-правового регулювання продовольчої безпеки. У статті розкривається механізм міжнародного правового регулювання та цілі, які намагаються досягти міжнародна спільнота, з метою подолання основних глобальних проблем у сфері продовольчої безпеки.

Проаналізовано різні підходи до визначення поняття «продовольча безпека» як складової частини національної економічної безпеки. Визначено, що поняття «продовольча безпека» є офіційно прийнятим у міжнародній практиці поняттям, що використовується для характеристики стану продовольчого ринку країни, а також світового ринку.

У контексті міжнародно-правового регулювання продовольчої безпеки виокремлено дві складові, аналіз яких дозволить провести дослідження більш повно та всебічно. До таких складових запропоновано віднести нормативно-правове регулювання продовольчої безпеки на міжнародному рівні, а саме систему нормативних актів у досліджуваній сфері; а також інституційну складову, що відображає органи, які здійснюють повноваження щодо створення умов та можливостей дотримання продовольчої безпеки та залучення до цієї системи всіх держав світу. Зазначені елементи міжнародно-правового регулювання сфери продовольчої безпеки є підґрунтям багатостороннього співробітництва.

Автор прийшла до висновку, що міжнародно-правове регулювання продовольчої безпеки є важливим інструментом для забезпечення сталого розвитку та подолання голоду у світі. Однак, для досягнення цієї мети необхідні спільні зусилля всіх країн, міжнародних організацій та громадянського суспільства.

МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ У МІСЦЯХ НЕСВОБОДИ

Руслан Сергійович Сухораб — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Дана стаття присвячена дослідженню питання дотримання прав людини у місцях несвободи, а також існуючих механізмів їх забезпечення. Відповідно до статті 21 Конституції України, кожна людина є вільною у своїх правах, що окрім іншого означає, що вона може на власний розсуд користуватися належними їй правами, а також всі люди мають рівні права, тобто не може бути ситуації, коли одна людина має більше прав, а ніж інша. Встановлено, що коли свобода пересування певної людини обмежується, зазвичай вона опиняється у місцях несвободи, тобто у місцях, добровільне залишення яких обмежується, а також, в яких встановлюється конкретний режим перебування в таких місцях. Під стандартами у сфері прав людини слід розуміти певні норми та принципи, які визначають права і свободи людини, а також механізми і вимоги їхнього забезпечення, що повинні дотримуватися всіма суб'єктами, особливо державою, у своїй діяльності. Умовно в межах нашого дослідження такі гарантії будемо поділяти на національні та міжнародні. Всі національні нормативно-правові акти, які регулюють права осіб, що перебувають у місцях несвободи становлять єдиний механізм, який передбачає права осіб, що перебувають у місцях несвободи, а також гарантії їх дотримання та забезпечення реалізації. Доведено, що існування міжнародних стандартів свідчить про намагання держав мінімально обмежити права в’язнів та осіб, яких законно позбавлено свободи пересування, а також забезпечувати таким особам мінімальні людські гарантії. В цьому контексті ми схиляємося до думки, що права осіб, яких законно обмежено свободи пересування не обмежуються, а деталізуються з метою досягнення завдань їхнього перебування у місцях несвободи, оскільки саме на рівні національного та міжнародного законодавства детально передбачаються права таких осіб та основні гарантії.

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ БАЗ ДАНИХ В КРАЇНАХ ЄС ТА В УКРАЇНІ

Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

Розвиток інформаційних технологій сприяв зростанню кількості розробників програмного забезпечення (ПЗ) та баз даних (БД). Значну частку таких фахівців складають кваліфіковані спеціалісти з України. Їх активно залучають до наукових та комерційних розробок для іноземних замовників і такий стан справ потребує оформлення відповідних договірних відносин. Проте, через недостатнє розуміння різниці між національним та міжнародним законодавством, у процесі передачі прав власності можуть виникати юридичні труднощі.

Метою роботи є дослідження особливостей правового захисту БД в Україні та країнах ЄС. Для досягнення поставленої мети слід виконати наступні завдання: здійснити теоретичні дослідження стосовно особливостей захисту БД в Україні; розглянути особливості законодавства окремих країн ЄС, що до захисту БД на їх теренах; провести порівняльний аналіз законодавства щодо захисту БД в Україні та країнах ЄС.

Об’єкт дослідження – сучасне законодавство країн ЄС та України щодо захисту БД. Предмет дослідження – зміст основних законодавчих норм з цього питання.

У дослідженні застосовано такі методи: порівняльно-правовий (для аналізу законодавчих норм в Україні та країнах ЄС), системний аналіз (для вивчення змісту нормативно-правових актів), узагальнення (для формування висновків), а також історичний метод (для аналізу розвитку законодавства щодо БД). Комплексне використання методів дало змогу всебічно вирішити поставлені завдання.

У країнах ЄС захист розробників ПЗ та БД забезпечено директивами ЄС. Кожна країна ЄС, на основі спільного законодавства, адаптує національні нормативні акти, встановивши власні рівні відповідальності за порушення прав. В Україні це питання теж активно розвивається: нова редакція Закону України "Про авторське право і суміжні права" вводить дієві механізми захисту прав та інтересів авторів, гармонізуючи національне законодавство з міжнародними нормами. Визначено необхідність порівняльного аналізу законодавчих актів різних країн для ефективного захисту БД, що сприятиме правовому розвитку України у міжнародному середовищі.

ЩОДО ЗМІСТУ ПРАВИЛ ЕТИЧНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ЯК ОБ’ЄКТ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Леся Ярославівна Масюк — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У наукові статті запропоновано визначення правил етичної поведінки поліцейських. Виокремлено ознаки, які притаманні правилам етичної поведінки поліцейських як об’єкту адміністративно-правового забезпечення: це система суспільних відносин, яка складається і регулюється окремими нормами права, переважно адміністративно-правовими нормами і включає в себе нормативно-правове регулювання переважно такими нормативно-правовими актами: Закон України «Про Дисциплінарний Статут Національної поліції України» та Правила етичної поведінки поліцейських, затверджені наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179; норми, які регулюють такі відносини, переважно містяться в адміністративному праві, що знайшли своє відображення в Правилах етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, а також в інших галузях права, які містять морально-етичні норми; виступають регулятором службової дисципліни поліцейських, створюючи належну і сумлінну поведінку; забезпечують можливість реалізації прав і свобод, а також службових обов’язків поліцейських; за порушення правил етичної поведінки поліцейських настає юридична відповідальність.

Доведено, що структуру адміністративно-правового забезпечення правил етичної поведінки поліцейських складають: суспільні відносини, які виникають між суб’єктами у сфері забезпечення правил етичної поведінки поліцейських; адміністративно-правові норми, які регулюють належну поведінку і службову дисципліну в органах поліції; методи і форми впливу на об’єкт, тобто на поведінку усіх суб’єктів; юридичні наслідки, які виникають у результаті цих відносин.

Наголошено, що проблемним залишається розуміння окремих правил етичної поведінки в діяльності працівників поліції, оскільки правові норми містять категорії які є оціночними, філософськими та не мають чіткого юридичного закріплення, що є не припустимим для практики правозастосування, оскільки передбачають різне тлумачення, що є прямим порушенням прав людини в цілому та прав поліцейських зокрема.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН МАЙНОВОГО НАЙМУ: ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА ЗЕМЕЛЬНО-ПРАВОВИЙ ВИМІРИ

Богдан Васильович Карапиш — Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У статті розглядаються історичні аспекти розвитку відносин майнового найму (оренди).

Проаналізовано особливості розвитку майнового найму як самостійної правової категорії. Зосереджено увагу на специфіці договору locatio-conductio за законодавством Стародавнього Риму як передумови сучасних відносин найму (оренди) у сфері цивілістики та землекористування відповідно.

Наведено характерні особливості ретроспективного регулювання договору найму (оренди) за законодавством Великобританії (період 1550-1700 рр.), Німеччини (період 1870-1940 рр.), Канади та Квебеку (1985 р. – сьогодення), Галичини (Галицький цивільний кодекс 1797 р.), Української РСР (1922-1991 р.) та незалежної України (1991 р. – дотепер).

Досліджено особливості регулювання відносин найму (оренди) земельних ділянок за законодавством Великобританії, Канади, Квебеку та України доби незалежності відповідно.

Зроблено висновок, що правове регулювання відносин майнового найму (оренди) слід розглядати комплексно, враховуючи як загальноцивілістичні засади так і земельно-правові особливості оренди земельної ділянки, визначені земельним законодавством. В Україні між цивілістичною за земельно-правовою доктринами оренди (найму) є як спільне, так і відмінне. Цивільним кодексом України визначено загальні положення про найм (оренду) як юридичну конструкцію, а профільним законодавством – Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» визначаються особливості оренди (найму) земельної ділянки для комерційних та інших потреб.