Наукові записки. Серія: Право

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ НГУ В ЗОНІ БОЙОВИХ ДІЙ: МЕХАНІЗМИ ТА ЗАВДАННЯ

Юрій Віталійович Гаруст, Мирослав Володимирович Грицик — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Стаття досліджує важливі аспекти діяльності Національної гвардії України в умовах збройного конфлікту з Російською Федерацією, який триває з 2014 року. Порушення територіальної цілісності України у 2014 році привело до значних змін у підході влади до Національної гвардії України. Це призвело до перегляду статусу цього військового формування з правоохоронними функціями, яке раніше базувалося на Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України. Починаючи з 13 березня 2014 року, Національна гвардія почала свою діяльність під новим статусом, залучаючи до своїх рядів додаткові військові кадри на добровільних засадах.

У статті розглядаються організаційні засади залучення Національної гвардії України до ведення бойових дій, включаючи її роль у забезпеченні безпеки та захисті національних інтересів. Автор аналізує механізми функціонування Національної гвардії України в умовах бойових дій, звертаючи увагу на важливість цього військового формування для забезпечення стабільності та безпеки на території України. Досліджуються завдання, що виконуються частинами та підрозділами Національної гвардії України в зоні активних воєнних дій, включаючи розвідку, охорону об'єктів та боротьбу з противником на фронті.

Стаття розглядає проблеми та виклики, що виникають при організації та координації дій Національної гвардії України у воєнних умовах і надає рекомендації з удосконалення системи забезпечення національної безпеки. В період воєнного стану, коли збільшується кількість злочинів та адміністративних порушень, надзвичайно важливим стає забезпечення законності й правопорядку у Національній гвардії України та інших військових формуваннях. Тому пропозиція щодо вдосконалення організаційного забезпечення Національної гвардії України є актуальною. Для цього рекомендується розглянути такі заходи, як оптимізація організаційної структури, перегляд фінансового забезпечення та впровадження нових програм підвищення кваліфікації, та надання допомоги для військовослужбовців, особливо під виконання завдань в зоні бойових дій за міжнародними стандартами.

Підсумовуючи, стаття стверджує важливість Національної гвардії України як ключового фактору у забезпеченні безпеки та стабільності України у складних умовах військового конфлікту з Російською Федерацією, а також необхідність подальшого розвитку та удосконалення цього військового формування.

ЗАГАЛЬНІ ТА СПЕЦІАЛЬНІ ПІДСТАВИ КЛАСИФІКАЦІЇ ПРЕЮДИЦІЙ

Інна Павлівна Зеленко — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті продемонстровано, що підстави класифікації преюдицій можна поділити на загальні, тобто ті, на основі яких можна класифікувати багато юридичних явищ, та спеціальні, які характерні для класифікації преюдиці як юридичного явища. Висвітлено, що до загальних підстав класифікації преюдицій можна віднести: сферу дії у системі права, галузь права, функції права, обов’язковість, місце у правовому регулюванні. Зазначено, що до спеціальних критеріїв розподілу преюдиції на види належать предмет правового регулювання, вид вироку суду, зміст, можливість учасників процесу оспорювати преюдицію. Розглянуто , що преюдиції можна класифікувати в залежності від сфери дії у системі права на загальну, галузеву й міжгалузеву. Розкрито, що преюдиції за місцем у механізмі правового регулювання можна поділити на матеріально-правові та процесуально-правові. Висвітлено, що в залежності від юридичних наслідків преюдиції класифікують на імперативні та консультативні. З’ясовано, що преюдиції можна поділити в залежності від галузі права на цивільно-правові, господарсько-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові. Продемонстровано, що в залежності від функцій права виділяють преюдиції, що реалізують регулятивну функцію права, та преюдиції, що реалізують охоронну функцію права. Розкрито, що залежно від предмета правового регулювання можна виділити правову преюдицію та казуальну преюдицію. Схарактеризовано, що правова преюдиція розповсюджує свою дію на широке коло суспільних відносин, а казуальна преюдиція обмежує свою дію певними відносинами. Розглянуто, що преюдиції можна класифікувати в залежності від вироку суду на обвинувальну й виправдувальну. Зазначено, що обвинувальна преюдиція забезпечує здійснення функції юридичної відповідальності – покарання правопорушника. Продемонстровано, що зміст є підставою розподілу на преюдицію юридичних фактів й преюдицію правовідносин. Розкрито, що в залежності від можливості учасників процесу оспорювати преюдицію можна вирізнити взаємну і невзаємну преюдицію.

ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Олександр Петрович Котляренко, В’ячеслав Вікторович Cивак — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

В даній статті проведено аналіз основних функцій Військової служби правопорядку у Збройних Силах України в умовах воєнного стану. Соціальна природа Військової служби правопорядку, її функціонування в Збройних силах України та досягнення суспільно корисних цілей дає змогу висунути декілька тез, які впливають на визначення та характеристику її функцій.

Наголошено, що нові завдання і зміни, що відбуваються в українському суспільстві, призводять до перегляду і уточнення понятійного апарату інституту правоохоронної діяльності, який традиційно використовується в теоретичних дослідженнях правоохоронної тематики. Узагальнено, командири військових частин і з’єднань, навіть за допомогою і при підтримці військової прокуратури, мають труднощі із забезпеченням законності і підтримання правопорядку у військових підрозділах, що обумовлено проявами взаємозв’язку процесів, які мають місце у військових частинах із навколишньою дійсністю, із соціальною системою в цілому, яка є не тільки їх джерелом, а й сама переживає наслідки трансформаційного впливу.

Встановлено соціальну природу функціонування в суспільстві Військової служби правопорядку та досягнення нею суспільно корисних цілей, ознаки функціонального призначення Військової служби правопорядку. Використовуючи напрацювання юридичної науки щодо функціонування різноманітних правових явищ, запропоновано ознаки, характерні для функцій Військової служби правопорядку.

Зроблено висновок, що функцій Військової служби правопорядку, є стабільними, однак відносно ізольованими, обумовленими цілями і завданнями суспільства та сфери діяльності правоохоронних органів, є самостійними напрямами впливу правоохоронної системи на суспільні відносини, реалізація яких забезпечена примусовою силою держави, що розкриває їх природу і призначення.

ТРАНСФОРМАЦІЯ СТАТУСУ СЛУЖБОВИХ ОСІБ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Володимир Миколайович Супрун, Дмитро Володимирович Хитровський — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Трансформація статусу службових осіб в Україні на сучасному етапі – це один із аспектів складного комплексу процесів, які відбуваються у суспільстві світу та України, під впливом суспільно-політичних, правових, технологічних змін.

В умовах воєнного стану та післявоєнній розбудові України, одним із напрямів розвитку та удосконалення системи державного управління та місцевого самоврядування стане формування дієвих та компетентних органів влади, підготовка висококваліфікованих працівників для них. Удосконалення системи підвищення кваліфікації, підготовки та перепідготовки кадрів є, на нашу думку, одним із пріоритетних для національних закладів вищої освіти. Важливим підґрунтям повоєнного відновлення в нашій державі має стати належне врегулювання правового статусу органів влади та управління, а також їх службових осіб.

Метою при написанні статті є формування розуміння сучасних напрямків розвитку інституту «службової особи» у національній системі права та державного управління. Нажаль, обсяг дослідження не дає змоги охопити всі категорії службових осіб, тому вбачаємо за доцільне більш предметно проаналізувати трансформація статусу службових осіб саме в рамках правоохоронної системи, з акцентом на Національну поліцію. Аналізуючи трансформаційні зміни у правовому статусі службових осіб органів місцевого самоврядування, акцентовано увагу на новій редакції Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 02.05.2023 (набуде чинності у повному обсязі після закінчення режиму воєнного стану в Україні), оскільки його нормами буде визначатися статус службових та посадових осіб органів місцевого самоврядування у повоєнний період.

Окремо актуалізовано трансформація змісту поняття «зміну істотних умов державної служби» в умовах повномасштабної війни розв’язаної росією проти нашої держави, та необхідністю врегулювання правового статусу значного кола службових осіб, які були змушені зазнати цих змін.

ФЕМІНІТИВИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ І ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

Валерія Григорівна Долгоєр — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті розглянуто еволюцію використання фемінітивів в українському законодавстві як важливого інструменту гендерної рівності та мовної інклюзії. Особливу увагу приділено змінам, що відбулися після ухвалення нової редакції Українського правопису (2019) та оновлення Класифікатора професій, які створили умови для поширення жіночих форм професійних назв. Відзначено, що такі ініціативи відображають прагнення українського суспільства та держави до гармонізації мовних норм із сучасними соціальними реаліями та європейськими гендерними стандартами.

Аналізується роль фемінітивів у модернізації юридичного дискурсу та адаптації мови законодавчих текстів до потреб гендерної чутливості. Визначено основні переваги використання фемінітивів у правовій сфері, зокрема їх вплив на соціальну рівність, видимість жінок у професійній діяльності та подолання стереотипів у правовому середовищі. Поряд із цим, авторка акцентує увагу на викликах, зокрема критиці щодо ускладнення тексту та збереженні традиційного формалізму офіційної мови.

Значну увагу приділено міжнародному досвіду країн Європейського Союзу, де гендерно чутлива мова визнана важливим аспектом соціальної політики. Український досвід порівнюється із практиками інших країн, що дозволяє визначити перспективи подальшої інтеграції фемінітивів у національну правову систему. Це включає розробку методологічних рекомендацій для адаптації нормативно-правових актів і просвітницькі ініціативи.

Стаття підкреслює необхідність комплексного підходу до інтеграції фемінітивів у правовий дискурс. Упровадження гендерно чутливої мови в законодавстві не лише забезпечує соціальну рівність, а й сприяє модернізації української правової системи відповідно до міжнародних стандартів. Такий підхід сприятиме ефективному вирішенню проблем гендерної асиметрії та зміцненню демократичних цінностей в українському суспільстві.

ТЕОРЕТИЧНЕ ТА ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ МІЖНАРОДНОГО ДОСВІДУ У ПРАВОЗАСТОСОВНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Андрій Сергійович Глазков — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена проблемним питанням, що виникають в процесі використання міжнародного досвіду у правозастосовній діяльності. Визначено проблему в класичних підходах імплементації міжнародних стандартів та принципів в умовах повоєнного правозастосування. Проаналізовано проблеми застосування міжнародного досвіду із боротьби з корупцією та формування стандартів громадянського суспільства. Визначено, що для пострадянських країн, до яких відноситься й Україна, не можна пристосувати наявні світові та європейські тенденції з їх різноплановими стандартами та ознаками. Надано ключові ознаки наявних тенденцій розвитку інститутів громадянського суспільства, та проаналізовано які із них є притаманними та не типовими для нашого суспільства. Визначено етапи становлення та розвитку вітчизняного законодавства про міжнародно-правові договори та міжнародні акти. Зроблено висновок про необхідність постійного дослідження міжнародного досвіду, що пов’язується із перманентним розвитком країн – партнерів у боротьбі із агресором. Відповідно, в контексті його правозастосування в формі імплементації та трансформації кращих практик наша країна в перспективі претендує на розширення публічного управління, лібералізацію державної влади, посилення ролі муніципальних реформованих утворень, розвиток інститутів громадянського суспільства. З’ясовано та запропоновано основні акценти уваги у дослідженнях кращих практик, які варто впроваджувати в національне законодавство. Зроблено висновки, що для України не існує універсальної моделі, яку потрібно використовувати на шляху до формування стабільного та демократичного суспільства с стабільним та дієвим законодавством, ефективним публічним управлінням, розвиненою моделлю громадянського суспільства, високим рівнем правової культури громадян, ефективними Збройними силами України.

ОСОБЛИВОСТІ ПОВНОВАЖЕНЬ ПАРЛАМЕНТІВ ФРАНЦІЇ ТА НІМЕЧЧИНИ

Кирило Олександрович Турчинов — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті проаналізовано важливі аспекти повноважень парламентів Франції та Німеччини, у тому числі надзвичайних повноважень, якими наділяються парламенти даних країн в умовах введення надзвичайного стану. Підкреслено, що, хоча надзвичайні повноваження можуть бути потрібними для швидкого реагування на виклики та загрози, пов’язані із надзвичайним станом, їх реалізація повинна бути ретельно врегульована, щоб уникнути зловживань владою та порушення демократичних принципів управління державою. У дослідженні акцентовано увагу на тому, що парламент у демократичних країнах виконує важливу роль у контролі за виконавчою владою, навіть у надзвичайних ситуаціях, оскільки саме це забезпечує необхідну перевірку та баланс у владі. Крім того, проведений аналіз конституційних положень у Франції та Німеччині показує схожі та відмінні риси в моделі управління надзвичайними ситуаціями. У Німеччині, наприклад, парламент має більше повноважень у процесі оголошення надзвичайного стану, що дозволяє забезпечити більш високий рівень демократичного контролю. Для України німецький досвід має особливе значення, оскільки демонструє прозорість та деталізацію у визначенні повноважень органів влади в умовах надзвичайних ситуацій, що може допомогти забезпечити дотримання конституційних принципів навіть у умовах війни.

ЕЛЕКТРОННА ДЕМОКРАТІЯ: СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Катерина Євгенівна Трошкіна — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті аналізується стан впровадження найпоширеніших інструментів електронної демократії в Україні. Розглядається сутність поняття електронна демократія як сучасної форми демократії. Визначено, що вказана форма демократії сприяє активній участі громадян у процесах розробки та прийняття державних рішень, підвищує прозорість та рівень довіри до органів державної влади завдяки інтеграції новітніх інформаційно-комунікаційних технологій у систему публічного управління. Підкреслюється, що система електронної демократії ґрунтується на залученні громадськості до управлінських процесів на місцевому, регіональному та загальнонаціональному рівнях.

Також досліджено нормативно-правові акти, які регулюють впровадження і функціонування інструментів електронної демократії в Україні. Автор вказує, що чинна законодавча база є недостатньо ефективною для повноцінного забезпечення функціонування електронної демократії в країні та потребує суттєвого вдосконалення з огляду на швидкість розвитку інформаційно-комунікативних технологій.

Автор прийшла до висновку, що електронна демократія відкриває значні можливості для оновлення українського суспільства та активнішого залучення громадян до політичного життя. Проте, щоб цей напрям розвивався успішно, необхідно подолати низку викликів, таких як підвищення рівня цифрової грамотності серед населення, забезпечення захисту кіберпростору, формування відповідної нормативно-правової бази та впровадження електронної демократії в усі ключові сфери суспільного життя.

СТАНОВЛЕННЯ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ: РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ

Євгеній Володимирович Цехмістер — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Якщо сконцентруватися на вивченні історико-правових аспектів трансформації змісту таких понять та інститутів як «вибори» й «виборча система», то слід зазначити, що це один із найдавніших форм притаманних людству у питаннях формування органів влади та управління. Свідченням цього може слугувати період «військової демократії», який проходили майже всі спільноти людей на стадії розпаду родоплемінного ладу. Логічним було б вважати, що перші державні утворення на території України також проходили відповідні стадії свого розвитку. З точки зори аналізу держав (державних утворень) за їх формою правління на теренах України, виокремлено держави з республіканськими формами правління та особливості їх виборчих систем.

Попередні історичні періоди характеризувалися значними зрушеннями у багатьох сферах, боротьба за права людини, становлення сучасного розуміння правового статусу особи, боротьба за рівні виборчі права чоловіків та жінок – це стало однією із визначальних характеристик століття, що минуло. А розпад колоніальних імперій у ХХ столітті, збільшення кількості демократичних держав, глобалізація виборчого процесу, вплинуло на остаточне становлення виборчих систем, як інститутів, як механізму формування органів влади та управління на міжнародному та національному рівнях. Втім, тенденції ХХІ сторіччя продемонстрували, що виборчий процес та й інститут виборів продовжують розвиватися, що є наслідком глобалізаційних та науково-технічних процесів.

Вагомим аспектом стало закріплення на рівні міжнародних та національних стандартів основних засад виборчого процесу та типових моделей їх реалізації.

Актуальність дослідження історико-правових аспектів розвитку виборчої системи на теренах України зберігається і дотепер. Юридична наука та практика продовжують активно вдосконалювати виборче право, виборчу систему, механізми реалізації інституту виборів. Аналіз історичних аспектів становлення виборчої системи в Україні дасть змогу на більш загальному рівні усвідомити особливості виборчих систем, що існували в Україні та спрогнозувати шляхи їх подальших трансформацій, пошук оптимальної моделі виборчої системи в країні.

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ПРОЄКТІВ ВІДБУДОВИ УКРАЇНИ: НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Владислав Іванович Теремецький, Віктор Миколайович Довгань — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

В умовах значних наслідків російсько-української війни актуалізується питання законодавчого впровадження надійних механізмів фінансування проєктів відбудови України. З огляду на це, дослідження та оцінка актів правового регулювання у системі господарсько-правових засобів забезпечення фінансування таких проєктів є вкрай важливими.

На основі аналізу існуючих джерел визначено обсяг і ступінь правової розробленості господарсько-правових засобів забезпечення фінансування проєктів відбудови України. Підкреслено необхідність створення і впровадження комплексного законодавчого та нормативно-правового забезпечення, яке потребує якісного наукового супроводу. Зазначено, що подібне забезпечення в Україні формується вперше з моменту здобуття незалежності.

Запропоновано здійснювати систематизацію нормативно-правових актів у межах трирівневої системи, що включає міжнародний, національний та регіональний рівні. Додатково обґрунтовано необхідність впровадження систематизації нормативно-правових актів у контексті двох моделей повоєнного відновлення України: 1) компенсаційної моделі, яка передбачає відшкодування коштів власникам знищеного або пошкодженого майна, що відповідає традиційному підходу; 2) інноваційної моделі, спрямованої на створення принципово нової економіки, заснованої на сучасних технологічних засадах.

Зроблено висновок, що господарсько-правові засоби забезпечення фінансування проєктів відновлення ще не виділені як окрема категорія та не визначені ані в законодавстві України, ані в юридичній науці. Акцентовано увагу на необхідності систематизації господарсько-правових засобів за різними критеріями, а також на потребі визначення інструментарію для забезпечення швидкого та ефективного післявоєнного відновлення України.

Окремо наголошено на важливості виявлення прогалин у правовому регулюванні та створення умов для їхнього усунення з метою підвищення ефективності фінансування проєктів відбудови.

ПРАВОВІ АСПЕКТИ ФРАНЧАЙЗИНГУ ЯК ФОРМИ КОМЕРЦІЙНОГО ВИКОРИСТАННЯ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Петро Михайлович Федосєєв, Наталя Андріївна Філіпова, Анастасія Андріївна Богдан — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено сутність та роль франчайзингу у комерціалізації результатів творчої інтелектуальної діяльності людини.

Розглянуто історію виникнення франчайзингу. Проаналізовано сутність інтелектуальної власності та особливості комерціалізації її об’єктів. Досліджено сучасний стан українського ринку франчайзингу. Обґрунтовано модель взаємодії франчайзера та франчайзі на ринку інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність – це нематеріальні активи, які створюються розумовою працею людини і мають комерційну цінність. До них відносяться винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торгові марки, знаки для послуг, географічні зазначення, авторські права та суміжні права. Комерціалізація інтелектуальної власності є важливим етапом розвитку будь-якої інноваційної компанії. Вона дозволяє перетворити ідеї в реальні продукти та послуги, створювати нові робочі місця та сприяти економічному зростанню.

Визначено, що інтелектуальна власність є невід'ємною частиною франчайзингу. Вона забезпечує юридичний захист бізнесу, сприяє його розширенню та підвищенню прибутковості. Тому, перед тим як запускати франчайзинговий проект, необхідно ретельно проаналізувати портфель інтелектуальної власності франчайзера та забезпечити його належний захист.

ВИЗНАННЯ НЕКОНСТИТУЦІЙНИМ ПОЛОЖЕННЯ ЧАСТИНИ 4 СТАТТІ 75 СІМЕЙНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ СІМЕЙНОГО ПРАВА

Іван Петрович Ільченко — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У дослідженні здійснено комплексний аналіз проблеми конституційності частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу України, яка встановлювала, що один із подружжя вважався таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо його заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна чи інші доходи не забезпечували йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Зазначена норма визначала залежність права одного з подружжя на надання йому/їй утримання від сукупного доходу, який не мав перевищувати прожитковий мінімум на відповідний рік, що викликало численні дискусії у правовій доктрині та практиці.

Встановлено, що застосування цього критерію значно звузило права осіб, які втратили працездатність, оскільки не враховувало їхніх реальних потреб, таких як додаткові витрати на лікування, догляд та реабілітацію.

Проаналізовано аргументи Верховного Суду, який у конституційному поданні наголосив, що положення частини четвертої статті 75 Сімейного кодексу не відповідають статтям 3, 8 і 48 Конституції України. Верховний Суд підкреслив, що це положення суперечить принципам рівності, справедливості та людської гідності, гарантованих Конституцією.

Наведено позиції Голови Верховної Ради України та Президента України щодо конституційного подання Верховного Суду. Висвітлено їхні аргументи стосовно обмеженості та необхідності вдосконалення правового регулювання сімейних відносин, зокрема питання залежності права на матеріальну допомогу одного з подружжя від прожиткового мінімуму. Обґрунтовано, що ці позиції підтверджують важливість подальшого законодавчого врегулювання в сфері сімейного права з урахуванням принципів, закріплених Конституцією України та міжнародними актами з прав людини.

З’ясовано, що зазначена законодавча конструкція створила перешкоди для належного захисту прав осіб, які потребували матеріальної допомоги, та обмежила можливості судів враховувати індивідуальні особливості кожної конкретної справи.

У роботі висвітлено рішення Конституційного Суду України від 29 жовтня 2024 року у справі № 1-1/2023(72/23), яким частину четверту статті 75 Сімейного кодексу України було визнано неконституційною. Досліджено вплив цього рішення на розвиток сімейного права, зокрема на зміну підходів до регулювання аліментних зобов’язань між подружжям.

Розкрито зміст зауважень науковців, які вказували на те, що прожитковий мінімум як універсальний критерій є несправедливим і не враховує потреб осіб, які перебувають у вразливому становищі.

Висунуто пропозиції щодо вдосконалення законодавства шляхом розробки більш гнучких і справедливих критеріїв визначення нужденності, які б забезпечували реалізацію права на гідний рівень життя для осіб, які потребують матеріальної допомоги.

Обговорено необхідність створення правового механізму, який би унеможливив надмірне втручання держави у приватне і сімейне життя, забезпечив баланс між правами та обов’язками подружжя і враховував би індивідуальні потреби кожної особи.

Дослідження є важливим внеском у реформування сімейного законодавства України та підвищення рівня захисту конституційних прав у сфері сімейного права.

ПОНЯТТЯ МЕДІАБЕЛЬНОСТІ СПОРУ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ЇЇ КРИТЕРІЇ

Олег Іванович Турлай — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Сучасні процеси інтеграції до європейської спільноти зумовлюють пошук універсальних способів врегулювання конфліктів. Одним із яких є медіація як альтернативний механізм вирішення спорів за допомогою переговорів за участі посередника.

У сучасному правовому житті суспільства звичайні способи вирішення конфліктів не завжди ефективні, адже часто залишаються незадоволеними інтереси однієї або і обох сторін. Окрім того, практика звернення до суду чи інших державних органів щодо вирішення кожного конфлікту призвела до їх перевантаження. Тому ефективною альтернативою є застосування інших механізмів вирішення спорів, зокрема, за допомогою медіації.

Зокрема, в Україні для запровадження медіації необхідно створити належні умови: проводити серед громадян просвітницьку роботу щодо змісту і переваг медіації, здійснювати експертний аналіз нормативно-правових актів про медіацію з метою наданням детальних рекомендацій щодо їх удосконалення, проводити реалізацію програм щодо запровадження присудової медіації, здійснювати навчання медіаторів, суддів тощо.

Варто зазначити, що протягом тривалого часу медіація застосовувалась тільки для певних категорій конфліктів, проте розширення сфери її використання сприяло формуванню поняття «медіабельності спору» та її критеріїв. Однак сфера застосування медіації не може бути всеосяжною через ті чи інші чинники. Вибір порядку вирішення спору його сторонами повинен бути забезпечений інституційно та інформаційно, зокрема, має бути забезпечений доступ до інформації щодо критеріїв вибору відповідних процедур врегулювання спорів.

Метою статті є обґрунтування поняття і критеріїв медіабельності спорів у сфері права інтелектуальної власності.

ЗМІСТОВНЕ НАПОВНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВИХ ЗАСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКОСТІ З ПУБЛІЧНОЮ АДМІНІСТРАЦІЄЮ В УКРАЇНІ

Віталій Миколайович Кондратенко, Дарія Миколаївна Швайка — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті з урахуванням опрацювання наукової літератури юридичного спрямування означено сутність та ключовий зміст категорії правових засобів. Запропоновано їхнє розуміння у вигляді правових явищ, виражених у системі правового інструментарію та діяльності суб’єктів, що здійснюють його застосування, котрі об’єктивують функції права з метою досягнення соціально значущих результатів, а також забезпечення дієвості правового регулювання суспільних відносин.

З’ясовано та наведено галузеву специфіку адміністративно-правових засобів, які поєднують у собі прийоми і способи правового регулювання, зокрема дозвіл, заборона, зобов’язання, заохочення, що виражаються у безпосередніх формах реалізації адміністративно-правових норм, зокрема використання, виконання та дотримання владних приписів; передбачають діяльність публічної адміністрації, спрямовану на створення необхідних умов для забезпечення належного функціонування об’єкту публічно-владного впливу; здійснюють протидію порушенням відповідного законодавства із застосуванням примусових заходів, зокрема притягнення винних осіб за вчинення проступку до адміністративної відповідальності.

Схарактеризовано адміністративно-правове забезпечення як однієї з найважливіших категорій науки адміністративного права, наведено різні наукові погляди щодо його розуміння. Акцентовано на нагальному виробленні єдиної точки зору, що матиме позитивний вплив на теоретичні розробки та ефективне впровадження у практичній діяльності. Також окреслено проблематику щодо ключової перепони для визначення істотної сутності та структури вказаного напряму адміністративно-правового забезпечення зумовленого відсутністю належної розробки його концепції у вітчизняній доктрині адміністративного права. Це пов’язано із формальним підходом на державному рівні до реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина протягом минулого століття, питаннями розвитку інститутів громадянського суспільства.

У кінцевому підсумку розлого сформульовано дефініцію поняття адміністративно-правових засобів забезпечення взаємодії громадянського суспільства з публічною адміністрацією, вказаної їхні риси та основні функції (реалізаційна функція; соціальна функція; гуманістична функція; стимулююча функція; захисна функція).

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРОЦЕСАМИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА ВПРОВАДЖЕННЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

Юліан Вікторович Акулов — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті здійснено комплексне дослідження організаційної структури державного управління процесами цифровізації та впровадження штучного інтелекту в Україні. Проаналізовано сучасний стан системи державного управління у сфері цифрової трансформації та визначено ключові суб'єкти формування державної політики у цій галузі.

У роботі детально розглянуто роль Верховної Ради України як законодавчого органу в формуванні нормативно-правової бази цифрової трансформації. Проаналізовано законотворчу діяльність парламенту у сфері цифровізації, включаючи прийняті закони та поточні законодавчі ініціативи. Досліджено функції профільного Комітету з питань цифрової трансформації та його вплив на формування державної політики.

Значну увагу приділено аналізу ролі Президента України у визначенні стратегічних напрямків розвитку цифровізації та впровадження штучного інтелекту. Розглянуто президентські ініціативи та укази, спрямовані на прискорення цифрової трансформації держави. Проаналізовано координаційну функцію глави держави у забезпеченні взаємодії різних гілок влади для досягнення цілей цифровізації.

Детально досліджено діяльність Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики цифровізації. Проаналізовано урядові програми, стратегії та плани дій щодо впровадження цифрових технологій та розвитку штучного інтелекту. Особливу увагу приділено механізмам координації діяльності різних міністерств та відомств у процесі цифрової трансформації.

У статті здійснено ґрунтовний аналіз ролі Міністерства цифрової трансформації як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері цифровізації. Розглянуто основні напрямки діяльності міністерства, його проекти та ініціативи, спрямовані на розвиток цифрової економіки та суспільства.

Окрему увагу приділено дослідженню функцій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації. Проаналізовано її регуляторну діяльність, повноваження щодо ліцензування та контролю у сфері електронних комунікацій, а також роль у забезпеченні розвитку телекомунікаційної інфраструктури.

ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИДИ КОНТРОЛЮ В СФЕРІ НАДРОКОРИСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Олександр Олександрович Баркалов — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У даній статті визначено поняття, особливості та види контролю в сфері надрокористування в Україні.

Визначено, що контроль у сфері надрокористування в Україні – це система заходів, які здійснюються уповноваженими органами державної влади та органів місцевого самоврядування з метою забезпечення раціонального, ефективного та законного використання надр, охорони довкілля, дотримання прав та інтересів держави, громадян і суб'єктів господарювання.

Зазначено, що основними цілями контролю в сфері надрокористування є: 1) забезпечення законності: перевірка дотримання законодавства у сфері надрокористування, зокрема виконання умов спеціальних дозволів та ліцензій; 2) раціональне використання надр, що передбачає запобігання виснаженню або необґрунтованому використанню ресурсів; 3) контроль за виконанням заходів щодо мінімізації впливу видобувної діяльності на навколишнє середовище; 4) контроль за повнотою і своєчасністю сплати податків, зборів і платежів, пов'язаних з використанням надр.

Особливостями контролю в сфері надрокористування є: 1) здійснюється відповідно до законів України, зокрема Кодексу України про надра, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», а також інших нормативно-правових актів; 2) охоплює технічні, екологічні, економічні та правові аспекти надрокористування; 3) здійснюється різними органами державної влади, зокрема Державною службою геології та надр України, органами екологічного контролю, органами місцевого самоврядування.

Виокремлено види державного контролю в сфері надрокористування: 1) державний контроль за геологічним вивченням надр (державний геологічний контроль) та раціональним і ефективним використанням надр України; 2) державний нагляд за веденням робіт з геологічного вивчення надр, їх використанням та охороною, а також використанням і переробкою мінеральної сировини (державний гірничий нагляд); 3) державний контроль за використанням і охороною надр; 4) державний контроль та розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного користування надрами.

ОСОБЛИВОСТІ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В ОРГАНАХ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Олексій Миколайович Кальчук — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Стаття присвячена визначенню особливостей антикорупційної політики в органах прокуратури України, існуючих прогалин її реалізації та напрямів їх усунення. Актуальність дослідження антикорупційної політики в органах прокуратури обумовлена їх важливістю для функціонування правової системи держави та забезпечення верховенства права. Звернено увагу на доктринальне розуміння поняття «антикорупційна політика», зважаючи на відсутність його формулювання на законодавчому рівні. Запропоновано під антикорупційною політикою в органах прокуратури розуміти сукупністю взаємопов’язаних складових (нормативно-правова, інституційна, превентивно-процедурна) спрямованих на запобігання, виявлення та протидію корупційним правопорушенням у діяльності прокурорів, забезпечення їх прозорості, доброчесності та відповідальності. З’ясовано, що засади реалізації антикорупційної політики та порядок застосування окремих антикорупційних заходів нині закріплені в законах України (наприклад, в Законі України «Про запобігання корупції»), підзаконних актах органів прокуратури (зокрема, Антикорупційна програма Офісу Генерального прокурора України), актах органів прокурорського самоврядування (наприклад, Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів). Визначено, що інституційна складова передбачає розподіл обов’язків у сфері запобігання та протидії корупції в середині системи між посадовими особами (прокурори, керівники органів прокуратури), структурними підрозділами органів прокуратури (Офіс Генерального прокурора України). Встановлено, що превентивно-процедурна складова антикорупційної політики є комплексом формалізованих заходів, механізмів та процедур, що забезпечують її практичну реалізацію в органах прокуратури, зокрема через використання сучасних цифрових технологій (перевірка факту подання декларації, таємна перевірка на доброчесність, службове розслідування, антикорупційна освіта та підвищення кваліфікації). Зроблено висновок, що незважаючи на успіхи в реалізації антикорупційної політики в органах прокуратури відкритими є питання забезпечення прозорості окремих управлінських процесів, залучення громадськості та медіа до реалізації антикорупційної політики, поступова цифровізація і автоматизація процесів для мінімізації людського фактора.

ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ МИТНОЇ СПРАВИ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ПРАВОВИХ ДОКТРИН

Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

Публічне управління у сфері митної справи є ключовим елементом забезпечення економічної безпеки держави, реалізації її зовнішньоекономічної політики та інтеграції до світового економічного простору. В сучасних умовах глобалізації та цифровізації управлінські процеси в митній сфері потребують адаптації до новітніх правових доктрин, які підкреслюють важливість прозорості, підзвітності та інноваційності. Дослідження акцентує увагу на системних проблемах, що виникають у цій сфері, зокрема корупційних ризиках, фрагментарності законодавства, недостатній цифровізації та браку гармонізації з міжнародними стандартами. Проаналізовано концептуальні підходи до публічного управління, що базуються на принципах верховенства права, забезпечення прав учасників зовнішньоекономічної діяльності, а також відповідності до норм Світової митної організації (СМО) та Європейського Союзу. Основною метою статті є формування пропозицій щодо вдосконалення митного управління через інтеграцію кращих міжнародних практик, впровадження інноваційних технологій, таких як автоматизація та цифрові платформи, а також модернізацію законодавства з урахуванням національних особливостей. Дослідження підкреслює, що успішна імплементація цих змін сприятиме підвищенню ефективності митних органів, зменшенню корупційних ризиків, спрощенню процедур для бізнесу та забезпеченню економічної стабільності. Зроблено висновок про необхідність комплексного підходу до реформування митної системи, який враховує сучасні виклики та правові доктрини, що створюють основу для сталого розвитку митної сфери.

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Павло Олександрович Повар, Олена Василівна Гулак, Яна Дмитрівна Гулак — Sat, 11 Jan 2025 00:00:00 +0000

У статті досліджено проблемні питання правового регулювання інноваційної діяльності в Україні в розрізі міжнародного досвіду та євроінтеграційних процесів. Проаналізовано поняття «інновація», «інноваційна діяльність», «стартап»; здійснено порівняльний аналіз цих дефініцій, використовуючи опосередкування, що містяться у нормативно-правових актах.

Встановлено основні проблемні питання українського законодавства: 1) нормативне неузгодження визначень базових категорій «інновація»; «інноваційна діяльність» та «стартап»; 2) відсутність чітких критеріїв та процедур оцінки ефективності інноваційних проектів, що, у свою чергу, може призвести до необ'єктивності та недостатньої транспарентності в процесі прийняття рішень щодо фінансування технологічних проєктів на державному рівні; 3) недостатня координація між різними державними органами управління, що ускладнює процес державної підтримки інноваційних проектів та спричинити затримки в їх реалізації; 4) відсутність гнучких механізмів адаптації законодавства до стрімко прогресуючого інноваційного середовища, що ускладнює адаптацію законодавства до нових технологічних викликів та потреб інноваційного сектору. Запропоновано в системі українського законодавства уніфіковане розуміння «інноваційної діяльності».

РОЗВИТОК ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА

Fri, 06 Dec 2024 00:00:00 +0000

У статті висвітлено особливості розвитку сфери електронної комерції в Україні. Розглянуто її теоретичні основи, типологію та законодавче регулювання в межах країни. На основі науково-правового аналізу визначено специфіку електронної комерції як однієї з форм економічної діяльності, яка набула актуальності в умовах цифрової економіки.

Досліджено концептуальні аспекти поняття «електронна комерція»,наголошуючи надинамічному розвиткунормативно-правової бази України в цій сфері.

У зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Україна зобов’язалася поступово адаптувати своє законодавство до стандартів ЄС, зокрема й у сфері електронної комерції. Це гармонізування правових норм дозволить не лише вирішити низку гострих проблем правового регулювання в Україні, але й відкриє нові можливості для місцевих підприємців, зокрема вихід на європейський ринок електронної торгівлі.

Автори статті дійшли висновку, що існуюче правове регулювання електронної комерції потребує модернізації. Стрімкий розвиток технологій і нових бізнес-моделей часто випереджає наявні законодавчі механізми, створюючи прогалини та невизначеність у правовому полі.