ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ САНКЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Анотація

У глобалізованому світі з високим ступенем взаємозалежності між державами застосування зброї є вкрай дорогим і неефективним способом просування своїх цілей та інтересів. Навіть сильні у військовому відношенні країни нечасто можуть собі дозволити кампанії силового примусу, що не може відбуватись без суттєвих витрат та високих ризиків. Війна у сучасному світі не відноситься до ефективних і надійних засобів проведення зовнішньої політики. За таких умов надійнішою є стратегія щодо використання певних правил, норм, інститутів, що дозволяють формувати безпечне середовище. Проте, інколи ці правила порушуються. Тоді єдиною відповіддю окремих держав, міжнародних організацій, світової спільноти у цілому на такі порушення є санкції. Цей специфічний, десь недосконалий, проте актуальний останнім часом інструмент все частіше застосовується та зважаючи на події 2022-2024 років ця тенденція скоріш за все збережеться.

Повномасштабне вторгнення російської федерації у 2022 році в Україну змусило світ відреагувати на порушення правил щодо кордонів незалежної суверенної держави, безпеки її народу, запровадженням санкційних обмежень стосовно росії та її союзників, що мали стати механізмами зниження економічного потенціалу російської економіки та технологічного обмеження її воєнно-промислового комплексу. При цьому накладення санкцій не виключало також застосування інших заходів щодо захисту національних інтересів, територіальної цілісності та суверенітету України, її економічної самостійності.

Мета статті – дослідити природу  санкційної політики, особливості її еволюції в нашій державі, проаналізувати українське законодавство у цій сфері, внести пропозиції щодо його вдосконалення.