МЕХАНІЗМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ОСІБ, ЩО ПЕРЕБУВАЮТЬ У МІСЦЯХ НЕСВОБОДИ

Анотація

Дана стаття присвячена дослідженню питання дотримання прав людини у місцях несвободи, а також існуючих механізмів їх забезпечення. Відповідно до статті 21 Конституції України, кожна людина є вільною у своїх правах, що окрім іншого означає, що вона може на власний розсуд користуватися належними їй правами, а також всі люди мають рівні права, тобто не може бути ситуації, коли одна людина має більше прав, а ніж інша. Встановлено, що коли свобода пересування певної людини обмежується, зазвичай вона опиняється у місцях несвободи, тобто у місцях, добровільне залишення яких обмежується, а також, в яких встановлюється конкретний режим перебування в таких місцях. Під стандартами у сфері прав людини слід розуміти певні норми та принципи, які визначають права і свободи людини, а також механізми і вимоги їхнього забезпечення, що повинні дотримуватися всіма суб'єктами, особливо державою, у своїй діяльності. Умовно в межах нашого дослідження такі гарантії будемо поділяти на національні та міжнародні. Всі національні нормативно-правові акти, які регулюють права осіб, що перебувають у місцях несвободи становлять єдиний механізм, який передбачає права осіб, що перебувають у місцях несвободи, а також гарантії їх дотримання та забезпечення реалізації. Доведено, що існування міжнародних стандартів свідчить про намагання держав мінімально обмежити права в’язнів та осіб, яких законно позбавлено свободи пересування, а також забезпечувати таким особам мінімальні людські гарантії. В цьому контексті ми схиляємося до думки, що права осіб, яких законно обмежено свободи пересування не обмежуються, а деталізуються з метою досягнення завдань їхнього перебування у місцях несвободи, оскільки саме на рівні національного та міжнародного законодавства детально передбачаються права таких осіб та основні гарантії.