ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ ТА ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ УВ’ЯЗНЕНИХ У НАЦИСТСЬКИХ ТАБОРАХ: РОЛЬ І МЕЖІ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНОГО КОМІТЕТУ ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА

Анотація

Стаття аналізує діяльність Міжнародного Комітету Червоного Хреста (далі – МКЧХ) під час Другої світової війни, висвітлюючи правові норми, що регламентували його роботу, та практичні труднощі, з якими організація зіткнулася в захисті військовополонених та цивільного населення. Розглядаються різні погляди на роль МКЧХ, його право ініціативи та принцип нейтралітету як необхідну умову діяльності, що водночас міг обмежувати його можливості. Окрему увагу приділено еволюції міжнародного гуманітарного права, починаючи із Женевських конвенцій 1864 та 1906 років, їх впливу на Гаазьку конвенцію 1907 року, а також прийняттю Женевських конвенцій 1929 року, що регулювали поводження з військовополоненими. Проаналізовано застосування та порушення положень Конвенції 1929 року, зокрема щодо умов утримання, праці, права на відвідування та втечу військовополонених у різних країнах, включно з Німеччиною та СРСР.

Значну частину статті присвячено становищу цивільного населення, яке не підпадало під дію Женевських конвенцій до 1949 року. Розглядаються спроби МКЧХ поширити гуманітарний захист на цивільних осіб на основі Гаазької конвенції 1907 року та резолюцій Міжнародних конференцій Червоного Хреста, а також причини відмови воюючих сторін від впровадження Токійського проєкту 1934 року про захист цивільних. Аналізуються категорії цивільних осіб, які опинилися під окупацією та в концтаборах, та перешкоди, з якими стикався МКЧХ у наданні їм допомоги, зокрема через політику нацистської Німеччини щодо євреїв та інтернованих осіб. Стаття розкриває складні правові колізії, з якими зіткнувся МКЧХ у роки Другої світової війни, обмеженість його інструментів впливу та значні гуманітарні виклики, спричинені масштабними порушеннями міжнародного гуманітарного права та зневагою до принципів гуманності з боку воюючих сторін.