СУЧАСНИЙ СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

Анотація

В статті аналізуються ключові тенденції у розвитку земельних правовідносин в Україні та європейських державах, зокрема, порівнюються правові системи цих країн, їх адаптацію до сучасних викликів, а також вплив цифровізації та інституційних реформ на регулювання земельних відносин. Автор висвітлює роль цивільного законодавства як основи правового регулювання земельних відносин, зокрема в контексті захисту прав власності, організації кадастрового обліку, а також обмежень на володіння землею іноземцями. Значну увагу приділено досвіду європейських країн, зокрема Чехії, Франції, Німеччини, Словаччини та країн Балтії, що демонструють високий рівень правової визначеності та прозорості у земельних відносинах завдяки цифровим інноваціям. У статті також розглянуто специфіку земельних реформ в Україні, яка перебуває на етапі глибокої трансформації земельного законодавства, зокрема через відкриття ринку сільськогосподарських земель, модернізацію кадастрових систем та підвищення ефективності управління земельними ресурсами в умовах воєнного стану. Підкреслено, що в умовах стрімкої цифровізації виникає потреба переосмислення підходів до регулювання земельних правовідносин, оскільки традиційні цивільно-правові конструкції не завжди відповідають новим технологічним реаліям. Недостатній рівень інтеграції цифрових інструментів у правове поле створює правову невизначеність,  знижуючи ефективність договірних механізмів та адаптивність земельного ринку до сучасних реалій. У зв’язку з цим актуальним стає завдання розкрити особливості трансформації цивільно-правових інститутів під впливом цифрових технологій у сфері земельних відносин, виявити сучасні виклики та сформулювати концептуальні підходи до вдосконалення правового регулювання, орієнтованого на гнучкість, правову визначеність і забезпечення автономії волі сторін.

Підсумовано, що застосування загальноєвропейського  принципу єдності об'єкта нерухомості, розуміння земельної ділянки як цілісного майнового комплексу, а також інтеграція земельного законодавства з цивільним, екологічним, аграрним та містобудівним законодавством, дозволять формувати стабільну та прогнозовану систему регулювання.

Результати дослідження можуть бути використані у сфері розбудови правового регулювання земельних відносин, а також для застосування у правозастосовчій практиці.