ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ ДОКАЗІВ НЕДОПУСТИМИМИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Автор(и)

  • Іван Петрович Антюк Західноукраїнський національний університет https://orcid.org/0009-0008-7538-7605
  • Адріан Богданович Золотий студент юридичного факультету

DOI:

https://doi.org/10.36550/2522-9230-2025-18-215-219

Ключові слова:

кримінальне провадження, допустимість доказів, недопустимість доказів, права людини, процесуальні порушення, судова практика, доктрина

Анотація

Стаття присвячена аналізу питань визнання доказів недопустимими у кримінальному провадженні як одного з основних інститутів кримінального процесуального права. Досліджується нормативно-правове регулювання недопустимості доказів відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, визначаються критерії законності та допустимості доказової бази у кримінальних справах. Особлива увага приділяється принципам законності, об’єктивності та рівності сторін у процесі оцінки доказів, що є фундаментальними для забезпечення справедливого правосуддя. Аналізується судова практика України щодо застосування норм про недопустимість доказів, зокрема випадки порушень процесуальних норм під час збирання доказів, а також наслідки таких порушень для подальшого розгляду кримінальних справ. У статті розглядається практика Європейського суду з прав людини та застосування доктрини "плодів отруєного дерева" у правових системах США та країн Європи. Здійснено огляд наукових досліджень українських і зарубіжних учених, які аналізують проблематику недопустимості доказів, що дозволяє визначити основні проблеми та прогалини у правозастосуванні. На основі проведеного дослідження запропоновано можливі шляхи вдосконалення законодавчого регулювання та практики застосування норм щодо недопустимості доказів.

У підсумку зазначено, що визнання доказів недопустимими в кримінальному провадженні є складним і важливим процесом, що впливає на прийняття процесуальних рішень та якість правосуддя. Повнота доказів впливає на просування кримінального провадження до його мети — встановлення дійсних обставин розслідуваної справи, надання таким обставинам кримінально-правової кваліфікації та закінчення кримінального провадження в одній із визначених законом форм. Саме шляхом збору доказів сторона обвинувачення реалізує свою пізнавальну, а потім й доказову функцію. Тому, необхідно постійно удосконалювати нормативну правову базу, щоб забезпечити дотримання прав обвинувачених і ефективність кримінального судочинства.

Посилання

Тимошенко О. Правові основи допустимості доказів у кримінальному процесі. Право і суспільство, 1(2), 2020. С. 45-52.

Шевченко І. Порушення прав обвинуваченого та їх вплив на допустимість доказів. Юридичний вісник, 3(5), 2019. С. 78-85.

Гриценко А. Докази в кримінальному провадженні: принципи та проблеми. Науковий вісник, 2(4), 2021. С. 112-119.

Коваленко М. Законність у кримінальному процесі: теорія і практика. Актуальні проблеми права, 5(7), 2022. С. 20-27.

Сидоренко Є. Показання свідків як доказ у кримінальному процесі. Судова практика, 6(3), 2020. С. 66-73.

Петренко В. Зв'язок між доказами і фактами у кримінальному провадженні. Юридичний журнал, 4(1), 2021. С. 55-63.

Кримінальний процесуальний кодекс України: прийнятий Верховною Радою України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 20.09.2024).

Іщенко В. М. Принцип допустимості і достатності засобів кримінальнопроцесуального доказування. Право України. 2003. № 7 С. 90-92.

Вирок Комсомольського районного суду м. Херсона від 20 серп. 2015 р.: справа № 667/4011/15-к, реєстрац. № 48966183. Єдиний державний реєстр судових рішень: веб-сайт. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/48966183 (дата звернення: 20.09.2024).

Панова А. В. Визнання доказів недопустимими у кримінальному провадженні: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2016. 226 с.

Ухвала Апеляційного суду Київської області від 29 січн. 2014 р.: справа № 361/7678/2013р-к, провадження № 11-кп/780/5/15, реєстрац. № 42596183. Єдиний державний реєстр судових рішень: веб-сайт. URL:: http://www. reyestr. court.gov.ua/Review/42596183 (дата звернення: 20.09.2024).

Тайер Дж. The Exclusionary Rule: A Critical Analysis. New York: Routledge. 2015.

Госнер Л. М. Коментар до Кримінально-процесуального кодексу Німеччини. Мюнхен: C.H. Beck. 2017.

Руда Т.В. Належність і допустимість доказів у цивільному процесі США та України: порівняльно-правовий аналіз. Вісник Верховного Суду України. 2009. № 12 (112). С. 40-45.

Кримінально-процесуальний кодекс Республіки Молдова: прийнято 14 березня 2003 р. № 122-XV; зі зм. та дод. доп. на 16 грудня 2020 р. URL: http://online.zakon.kz/Document/?doc_id=30397729 (дата звернення: 20.09.2024).

Dupont L. Les Preuves Irrégulières en Droit Pénal Français. Revue de Droit Pénal. 2019.

Зайченко А. О. Проблеми питання визнання доказів допустимими у кримінальному провадженні. 2020. С. 23-26.

Лучко А. С. Визнання доказів недопустимими внаслідок істотного порушення прав та свобод людини: практичні аспекти. 2021. С. 1-4.

Постанова Верховного Суду Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 12.03.2019 у справі № 664/506/16-к: URL https://reyestr.court.gov.ua/Review/80555667 (дата звернення: 20.09.2024).

Панова А. В. Проблеми допустимості доказів у кримінальному процесі України. Право і суспільство. 2020. № 2. С. 57-65.

Downloads

Номер

Розділ

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО ТА ПРОЦЕС; СУДОВА ЕКСПЕРТИЗА; ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ