КОНЦЕПТУАЛЬНЕ РОЗУМІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ У ПУБЛІЧНО-ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

Анотація

У статті досліджено концептуальне розуміння національної безпеки у публічно-інформаційній сфері. Акцентовано увагу, що сучасні глобалізаційні процеси, динамічний розвиток цифрових технологій та інтенсивне поширення інформаційно-комунікаційних систем обумовлюють формування нового виміру національної безпеки, що безпосередньо пов’язаний із публічно-інформаційною сферою. У такому контексті інформація постає як стратегічний ресурс держави, суспільства та окремої особи, від рівня достовірності, відкритості та захищеності якого залежить ефективність реалізації національних інтересів. Водночас зростання масштабів інформаційних загроз, поширення дезінформаційних кампаній, кібератак, а також технологій когнітивного та маніпулятивного впливу у публічному середовищі істотно підвищує ризики дестабілізації політичної системи, знижує рівень суспільної довіри до органів влади та ускладнює функціонування демократичних інститутів. У таких умовах забезпечення інформаційної безпеки стає не лише елементом національної безпеки, але й ключовим чинником стійкості соціально-політичної системи.

Розглянуто основні підходи до забезпечення національної безпеки у публічно-інформаційній сфері: традиційний, системний та комплексний (інтегративний). Визначено, що концептуальне розуміння національної безпеки у публічно-інформаційній має ґрунтуватися на комплексному підході, який є найбільш релевантним у сучасних умовах зростання гібридних загроз, оскільки він: 1) поєднує елементи традиційного (захист держави від реальних і потенційних загроз, насамперед воєнно-політичного характеру) та системного (узгодженість цілей, суб’єктів, об’єктів і механізмів забезпечення безпеки) підходів, але водночас виходить за їхні межі, дозволяючи розглядати безпеку не лише крізь призму воєнно-політичних аспектів, але й у більш широкому контексті – правовому, соціальному, економічному, інформаційно-технологічному вимірах; 2) розглядає національну безпеку у публічно-інформаційній сфері як динамічну поліструктурну систему, здатну протидіяти як технологічним (кібератаки, несанкціонований доступ, деструктивне втручання у критичні інформаційні інфраструктури), так і соціально-психологічним (маніпуляції суспільною свідомістю, поширення пропаганди, дезінформації) загрозам, що відповідає реаліям сучасного інформаційного суспільства; 3) забезпечує гнучкість та адаптивність відповідно до швидкої динаміки інформаційного середовища, інтегруючи правові механізми, інституційні рішення, інноваційні технології та соціальні практики, що створює умови для оперативної реакції на нові форми інформаційних атак, які традиційні підходи не завжди враховують; 4) передбачає системну кооперацію та взаємодію держави, інституцій громадянського суспільства, бізнесу та міжнародних партнерів, що створює синергію, без якої неможливо забезпечити стійкість інформаційного простору в умовах глобальної взаємозалежності; 5) спрямований на формування стійкої інформаційної екосистеми, яка забезпечує не лише захищеність від загроз, але й створює передумови для інноваційного науково-технологічного розвитку держави та суспільства, збереження культурної ідентичності, формування критичного мислення у суспільстві та підвищення рівня інформаційної грамотності громадян у довгостроковій перспективі.