ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЯК ЗАПОРУКА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ОСВІТУ НЕПОВНОЛІТНІМИ

Анотація

У статті здійснено дослідження реалізації права на освіту неповнолітніми в контексті європейського досвіду та сучасних викликів освітньої політики України. Визначено, що право на освіту належить до фундаментальних прав людини, закріплених у міжнародно-правових актах, зокрема у Загальній декларації прав людини, Конвенції про права дитини та Хартії основних прав Європейського Союзу. Узагальнено, що у європейських правових системах освіта розглядається не лише як соціальне благо, а як системоутворюючий елемент суспільного розвитку, що забезпечує рівність можливостей, соціальну інтеграцію та сталий розвиток. Проаналізовано ключові тенденції реалізації права на освіту в державах-членах Європейського Союзу, де загальна середня освіта виступає основним інструментом формування громадянської зрілості та соціальної мобільності неповнолітніх. Особлива увага приділяється механізмам забезпечення якості освіти, інституційним формам контролю та оцінювання результатів навчання. Підкреслено, що в більшості європейських країн функціонують незалежні органи зовнішнього оцінювання, які здійснюють моніторинг навчальних досягнень учнів, професійної компетентності педагогічних працівників, що забезпечує цілісність підходів до гарантування права кожної дитини на якісну освіту.

З’ясовано, що держави ЄС активно впроваджують компенсаторні механізми - спеціальні стипендії, програми безкоштовного харчування, транспортне забезпечення, психологічну підтримку, забезпечення підручниками, - спрямовані на подолання освітньої нерівності серед соціально вразливих груп дітей, зокрема мігрантів, біженців та представників національних меншин. Встановлено, що ефективність реалізації права на освіту значною мірою визначається якістю державного адміністративного регулювання, узгодженістю міжвідомчої взаємодії та наявністю стабільних механізмів контролю й підзвітності.

Виявлено, що українська система загальної середньої освіти, попри нормативно закріплену орієнтацію на європейські стандарти, потребує подальшої модернізації. Основними проблемами залишаються збереження регіональної та соціальної нерівності у доступі до якісної освіти, обмежена автономія шкіл, неефективність механізмів фінансування та відсутність системної міжвідомчої координації. Доведено, що в умовах воєнного стану та внутрішнього переміщення населення ці виклики загострюються, що вимагає переосмислення ролі держави як гаранта освітніх прав дитини. Узагальнено, що ефективна реалізація права на освіту неповнолітніми можлива лише за умови наявності комплексної державної політики, яка поєднує правові, організаційні, соціальні та фінансові механізми.