КОМПАРАТИВІСЬКИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНИХ ПРАВ ЖІНОК ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ У КОНЦЕПТІ НАРОДОВЛАДДЯ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню політичних прав жінок як невід’ємної складової демократичного народовладдя та ефективного управління державою на національному та регіональному рівнях країн Африки. У роботі аналізуються фундаментальні принципи народовладдя, його дві форми - пряма та представницька демократія - та їх зв’язок із забезпеченням політичних прав громадян, що виступають ключовим механізмом участі народу у формуванні, організації та контролю діяльності органів публічної влади. Висвітлено міжнародно-правові стандарти політичних прав жінок, включаючи Загальну декларацію прав людини (1948), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966), Конвенцію про політичні права жінок (1952) та Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW, 1979), які гарантують рівний доступ до участі у виборах, державній службі та формуванні політики без дискримінації за ознакою статі.

У статті досліджено практичну реалізацію цих прав через аналіз судової практики, зокрема судові справи, які ілюструють важливість забезпечення рівних політичних можливостей і встановлення позитивних заходів для залучення жінок до виборчого процесу та управління державою. Особлива увага приділена регіональним нормативно-правовим актам Африки: Африканській хартії прав людини і народів (1986), Протоколу Мапуту (2005) та Африканській хартії про демократію, вибори та врядування (ACDEG, 2007/2012), які створюють комплексну систему забезпечення політичних прав та гендерної рівності.

У статті підкреслюється роль позитивних заходів держав у забезпеченні реальної участі жінок у виборах, формуванні політики та управлінні на всіх рівнях, а також значення моніторингу дотримання цих прав через спеціалізовані органи та судові процедури.

Висновки статті свідчать, що правове регулювання політичних прав жінок в Африці формує єдину систему недискримінаційного народовладдя, де забезпечення гендерної рівності стає не лише формальною нормою, а й практичною умовою демократичної легітимності органів влади, сталого розвитку та зміцнення правової держави. Застосування цих норм на практиці дозволяє усунути структурні бар’єри участі жінок у політичному житті, підвищити рівень інклюзії та забезпечити дійсну участь громадян у процесах державного управління.