РЕФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ: ПРАВОВІ ІНСТРУМЕНТИ, УПРАВЛІНСЬКІ ПІДХОДИ ТА МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД

Анотація

У статті досліджено теоретико-правові та управлінські засади реформування державної кадрової політики у сфері публічного управління в умовах сучасних трансформацій державного управління та євроінтеграційних процесів. Обґрунтовано, що кадрове забезпечення є системоутворювальним елементом інституційної спроможності органів публічної влади, а його модернізація потребує комплексного оновлення нормативно-правової бази та впровадження сучасних управлінських інструментів. Проаналізовано чинні правові механізми регулювання державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, виявлено їхні концептуальні обмеження, фрагментарність нормативного забезпечення та наявність колізій у регулюванні процедур добору, оцінювання, просування та дисциплінарної відповідальності. Окрему увагу приділено імплементації принципів меритократії, політичної неупередженості, прозорості та підзвітності як базових стандартів функціонування професійного корпусу публічної служби.

Розкрито роль стратегічного управління людськими ресурсами, компетентнісного підходу, цифровізації кадрових процедур і системи професійного навчання як ключових управлінських інструментів реформування. Аргументовано необхідність переходу від адміністративно-кадрової моделі до інтегрованої моделі HR-менеджменту в публічному секторі, що передбачає довгострокове планування кадрового потенціалу, формування кадрового резерву та запровадження систем управління результативністю. У статті обґрунтовано напрями вдосконалення правового забезпечення державної кадрової політики, зокрема гармонізацію законодавства з acquis ЄС, посилення інституційної автономії суб’єктів управління державною службою, нормативне закріплення сучасних стандартів доброчесності та антикорупційних запобіжників. Зроблено висновок, що ефективне реформування кадрової політики можливе лише за умови синергії правових інструментів і управлінських підходів, орієнтованих на формування професійної, стабільної та результативної системи публічної служби.

Наукова новизна полягає у комплексному поєднанні правового та управлінського аналізу реформування державної кадрової політики з акцентом на інституційні механізми її реалізації в умовах структурних реформ.

Зроблено висновок, що ефективне реформування державної кадрової політики у сфері публічного управління потребує не лише оновлення нормативно-правової бази та усунення колізій у регулюванні процедур проходження публічної служби, а й формування цілісної моделі стратегічного управління людськими ресурсами, інтегрованої в систему публічного адміністрування. Така модель має поєднувати принципи меритократії, професіоналізації та політичної неупередженості з сучасними управлінськими інструментами – компетентнісним підходом, цифровізацією кадрових процесів, управлінням результативністю та розвитком кадрового резерву.

Реалізація комплексного підходу до реформування, що ґрунтується на синергії правових інструментів і управлінських механізмів, сприятиме зміцненню інституційної спроможності органів публічної влади, підвищенню прозорості та доброчесності державної служби, а також забезпеченню її відповідності європейським стандартам належного врядування в умовах сучасних трансформаційних і безпекових викликів.